Розвиток бібліотечної професії в Україні: сучасні концепції та напрями

У третьому підрозділі „Розширення компетенції бібліотекарів у інформатизації суспільства” сучасний зміст та нові особливості бібліотечної професії проаналізовані в контексті доктрини і практики інформатизації. Для дослідження найбільш важливою є саме професійна концепція доктрини інформатизації, в межах якої розглядається майбутнє бібліотечної професії.

Загрозливим для бібліотек прогнозам минуло понад 10 років. Аналіз їх на тлі реальної практики засвідчив, що в межах традиційної бібліотеки функціонують і книга, і документ, і інформація, і знання, і технології і комунікативні зв'язки. Кожний з цих елементів не втратив своє значення. Поряд із традиційною бібліотечною системою активно розвивається інша, з відмінними джерелами і технологіями пошуку та надання інформації, до якої все більше звертаються бібліотекарі в інтересах користувачів.

В цьому контексті слушною є думка: „Ті, хто переорієнтовує суспільство на виключно електронну інформатизацію, не усвідомлюють, що таке бібліотека, яку додаткову цінність бібліотеці надає кваліфікований, відданий читачам бібліотекар”. З проаналізованих зарубіжних джерел кінця ХХ століття – початку ХХІ століття вирізняється тенденція все виваженіших, оцінок майбутнього бібліотеки: у публікаціях минулого року окреслена реальна ситуація ширшого включення бібліотекарів безпосередньо в електронну технологію. Бібліотекарі виявилися професійно спроможними діяти в ситуаціях, пов'язаних із організацією і пошуком інформації, наданням її користувачу; аналізувати і узагальнювати зашифровану інформацію; консультувати та навчати користувачів комп'ютерної грамоти тощо.

Встановлене реальне суттєве розширення професійної компетенції бібліотекарів, тобто кола їх повноважень, знань, умінь та навичок, підвищення ролі в організації сучасних процесів навчання та виховання.

В другому розділі „Перспективні напрями розвитку бібліотечної професії як комунікативно-педагогічної діяльності” розглядаються питання зміцнення педагогічного спрямування бібліотечної професії, зростання компетенції бібліотечного персоналу в управлінні змінами, а також сучасне значення безперервної освіти як базової системи розвитку бібліотечної професії.

У першому підрозділі „Зміцнення педагогічних засад бібліотечної професії” наголошується, що педагогічна діяльність має історично міцні підвалини в книжковій культурі, починаючи з навчання грамоти, читання вголос тощо. В ідеях гуманізму, де людина є центром буття, метою, пріоритетом і мірою всього, в ідеалах просвітництва, у вихованні й навчанні народу, мас і кожного, у родинній і у народній традиції українців знаходимо витоки і передумови поважного ставлення до книги і читання, бібліотеки і бібліотекарів. Це обумовлене не лише традиційними, але й науковими засадами інтеграції освітньо-педагогічного змісту бібліотечної діяльності. Для розуміння нової ролі педагогіки, освіти і знання та місця бібліотечної професії в „освітній революції”, важливими є ідеї соціолога Е. Тоффлера про новий спектр розумової праці і новий смисл безробіття, які висвітлюють прогноз сучасної життєвої ситуації. Масове прагнення до вищої освіти, потреба у перекваліфікації тісно пов'язані з визначенням і оцінкою працівників відповідно до обсягів саме розумової праці у їх професійній діяльності. Вищий щабель ієрархії належить вченому, аналітику, програмісту, інформаційному працівнику, бібліотекарю, учителю, лікарю, юристу, менеджеру, а також всім, хто працює на абстрактному рівні, аналізує, шукає і переміщує інформацію, узагальнює і передає її в усній, письмовій, електронній формі, створює нову інформацію. У середині умовного спектра розумової праці багато „змішаних” професій, які вимагають і фізичної праці, і знання комп'ютера. Винятково фізична праця нині має тенденцію до зменшення, тобто „пролетаріат” поступається „когнітаріату”.

Ключовими питаннями у професії нині є обсяг обробки інформації; ступінь програмованості (стандартності) праці; рівень абстракції, необхідний для виконання завдань. Звідси логічним є висновок про необхідність не лише безперервної освіти, але й знань педагогіки для сприяння людині „відбутися” як особистість у нових умовах суспільного життя. А отже, – необхідність і реальність зміцнення педагогічного напряму у бібліотечній професії, що має сприяти розвитку читача як особистості, зокрема й умінь самовиховання.

Сучасна педагогіка оперує поняттями, які свідчать про зміст її спрямування: „суб'єктність”, „людинотворення”, „метакогнітивність”, „проективна технологія”, „особистісно зорієнтоване навчання”, „мистецтво життєтворчості”, „родинне виховання”, „національне виховання” тощо. Нові напрями педагогіки базуються не лише на врахуванні перспективних тенденцій у сфері суспільного життя і праці, але й власному змістовному насиченні. У теоретичному плані для бібліотекознавства, бібліотечної педагогіки та теорії обслуговування найбільш значущою є концепція кооперованого навчання, де грунтовно розроблено проблеми взаємодії суб'єктів. Зокрема йдеться про ідею взаємодопомоги у підготовці відповідальних, творчих, активних людей, які шанують діалог культур; актуальною стає ідея „зони найближчого розвитку”, розроблена Л. Виготським.

Для розуміння сучасного змісту бібліотечної професії важливим є поняття „метакогнітивності”, яке означає постійну обізнаність у тому, як користувач розуміє свій запит, – для допомоги йому в формулюванні і задоволенні його потреби. Володіння метазнаннями, тобто знаннями про здобування знань, – професійно особистісна риса бібліотекаря, що особливо актуалізується в умовах комп'ютеризації.

Дослідники виявили риси творчої особистості, притаманні професіоналам: відкритість до діалогу; прагнення діяти за власним планом у межах завдання; здатність напружено працювати протягом тривалого часу; вищий за середні показники, рівень інтелекту у мові та поведінці. Відповідно до соціальної теорії змін, факторами фахового зростання бібліотекарів визнані: можливість особистісного розвитку; підвищення професійної майстерності; причетність до справ бібліотеки; визнання і схвалення колег; відчуття власної необхідності тощо.

Педагогічна мета полягає у сприянні беззупинному професійному розвитку персоналу, в основі якого – уміння спілкуватися з користувачами; навички і здатність налагодження контактів із зовнішнім середовищем, підвищення фахової кваліфікації, зокрема, комп'ютерної грамотності, технологічної культури тощо. Значний теоретичний матеріал з педагогічних проблем управління персоналом узагальнено у дисертаціях