Розвиток документно-інформаційних ресурсів з мистецтва публічних бібліотек

Мікросередовище функціонування документного фонду охоплює реальних та потенційних користувачів, органи влади управління, установи культури, постачальників інформаційних ресурсів та послуг. Враховуючи вплив мікросередовища, необхідно зважати на те, що крім зв’язків взаємодії тут активно діють зв’язки протидії: конкурентна боротьба між видавничими, документоторговельними установами, низький рівень правової культури щодо знання та виконання закону про необхідність надсилання видавцями документних фондів ОП документів, численні бюрократичні перепони з боку чиновників владних структур, які обмежують можливості вибору фондоутримувачами оптимальних джерел документозабезпечення

З точки зору системно-функціонального підходу, нинішня нестабільність функціонування складових інфраструктури документозабезпечення має і свої позитивні сторони, бо протиріччя в системі сприяють виявленню та відбору кращого досвіду. Шляхом адаптації до умов, що стрімко змінюються, генеративні, транзитні та термінальні документальні системи шукають нові форми взаємодії, самовдосконалення, кооперації зусиль проти податкового тиску, диктату чиновників, порушень законодавства про авторське право, розквіту «піратства» на вітчизняному книжковому ринку та ін.

Система елементів документозабезпечення як і кожне системне утворення має свої елементи. Основними елементами системи документозабезпечення документних фондів мистецтва публічних бібліотек є джерела, способи, форми та методи.

Джерела документозабезпечення документних фондів мистецтва поділяються на дві групи:

• джерела спеціального призначення, орієнтовані виключно чи в значній мірі на постачання бібліотек документовиданнями;
• інші джерела, що використовуються широким колом споживачів, в т. ч. і публічними бібліотеками.

Вибору джерела і встановлення з ним ділових контактів, від правильності в значній мірі залежать повнота і оперативність формування документного фонду мистецтва

Бібліотечний колектор – це спеціалізована державна книготоргова установа, призначена для планомірного забезпечення бібліотек документовиданнями різних галузей в т. ч. і документами мистецької тематики. До 1990-х рр. він був основним джерелом документозабезпечення бібліотек, забезпечуючи 80% нових надходжень. Товарообіг бібколекторів становив близько 20% загального книготоргового обігу країни. Публічні бібліотеки укладали з колектором договір терміном на один рік, в якому вказувалися сума асигнувань на придбання літератури потрібної галузі, розподіл коштів по кварталах, приблизне відсоткове співвідношення галузей необхідної їм літератури і т. п. та зобов'язалося своєчасне перерахування коштів.

Публічні бібліотеки, що укладали з колекторами договір отримували Тематичний план-рубрикатор для комплектування фондів бібліотек в т. ч. фондів мистецтва по схемі обов’язкового платного примірника. По мірі надходження новинок, колектор формував замовлення для бібліотек на основі індивідуального Тематичного плану-рубрикатора.

Централізована система документозабезпечення бібліотек, яка ґрунтувалася на бібколекторах, мала свої переваги, забезпечуючи можливість замовлення та отримання більшої частини документовидань потрібної галузі через один канал, що спрощувало технологію комплектування фондів бібліотек. Але це була жорстка система, котра контролювала репертуар і обсяги надходжень до документних фондів, не завжди зважаючи на інтереси бібліотек. Часто книготорги збували через бібколектори нереалізовані залишки непотрібної їм літератури.

У ринкових умовах бібколектор уже не може існувати як установа, в основі діяльності якої не закладено раціонального економічного механізму. З виникненням конкуренції з боку посередницьких комерційних фірм та приватних бібколекторів, котрі гнучко реагують на потреби бібліотек, пропонуючи їм суттєвий перелік якісних послуг, державні бібколектори почали виходити з підпорядкування книготоргам, набуваючи юридичну самостійність та змогу перебудовувати свою роботу на засадах економічної зацікавленості.

Пристосовуючись до умов жорсткої конкуренції, широкий спектр нових можливостей і послуг щодо комплектування публічних бібліотек і дистрибуції книжок українських видавництв надають нині приватні бібколектори, передплатні агентства, мережа дилерів і дистриб'юторів видавництв та оптових підприємств. Так, найміцнішим централізованим джерелом в Україні стає науково-виробниче підприємство «Ідея», яке крім вітчизняних видань, пропонує для передплати бібліотекам України 3500 найменувань неперіодичних та періодичних, аудіо-продуктів і CD-ROM. Ціни на основну частину передплатних видань у «Ідеї» від 5% до 70% нижчі, ніж в інших передплатних агентствах країни. Бібліотекам доставляються видання у найкоротший термін – не менше двох разів на тиждень. Це підприємство першим на території держави впровадило повний автоматизований контроль за виданнями від їх виходу в світ до доставки передплатникам. Нині на веб-сайті «Ідеї» можна дистанційно замовити та сплатити видання з такого асортименту: 36800 назв книг 720 провідних видавництв України, понад 97500 назв 2630 російських видавництв від 260 постачальників, 3200 назв періодичних українських видань, 6000 назв періодики Росії та країн СНД, 6300 назв газет та журналів далекого зарубіжжя. «Ідея» має свої регіональні представництва у 21 області України, її послугами користуються близько 1000 бібліотек, серед яких: дві національні, 18 обласних універсальних бібліотек, провідні вузівські, науково-дослідні, виробничі та публічні бібліотеки України.

Сьогодні відбувається зміна політики документозабезпечення документних фондів, спрямована на формування частини фонду електронними ресурсами. Вони не змінюють традиційні друковані видання, а розширяють можливості роботи користувачів з інформацією. При формуванні документних фондів різних галузей в т. ч. фонду мистецтва потрібне створення такого способу відбору, при якому повинно бути