Розвиток педагогічних здібностей майбутніх учителів в умовах навчально- виховного процесу ВНЗ

Особливу увагу перцептивному та управлінському компонентам педагогічних здібностей приділяють О. В. Федик та Л. І. Шевчук [6]. До структури перцептивного компонента автор вносить диалогічність і нестереотипність розуміння, конкретність педагогічної емпатії, аналітичність-синтетичність розуміння, вибірковість конкретної педагогічної емпатії, розуміння з позиції ролі того, хто навчається, і виділяє два їхній основних типи, перший з яких припускає складну диференційованість у розумінні вихованців, високий рівень ідентифікації, заснованої на нестереотипності їх оцінок і себе, виразність як конкретної педагогічної емпатії на занятті, так і загальних емпатійних тенденцій; а другий – складну інтегрованість у розумінні тих, хто навчається, низький рівень ідентифікації, пов'язаний зі стереотипністю в оцінках, прояв лише загальних емпатійних тенденцій. До структури управлінського компонента педагогічних здібностей, на думку автора, входять: диалогічність і нестереотипність впливу, його узагальненість, мажорне самопочуття педагога перед заняттям, узгодженість-неузгодженість його взаємодії з тими, хто навчається, врахування активності вихованця на занятті, диалогічність оцінювання останнього в ході заняття, проблемність викладу матеріалу.

Н. Р. Вітюк показав, що структура комунікативних здібностей педагога містить професійно важливі комунікативні властивості і здібності, що забезпечують успішність взаємодії і виконання професійних завдань, і, опираючись на особисті властивості і досвід особистості, інтегровані у стилі спілкування, пов'язана з характером предметної діяльності. Ним були виділені 5 фундаментальних перемінних, за допомогою яких можна узагальнено описати комунікативні особливості: товариськість-замкнутість, соціально-психологічна сумісність, задоволеність-незадоволеність, соціальна

чутливість, відносини, а також була показана предметна специфіка комунікативних здібностей.

Серед сучасних класифікацій педагогічних здібностей, на наш погляд, найбільш повною і детальною є класифікація М. Й. Станкіна. Поділяючи позицію О. М. Леонтьєва, він до основних педагогічних здібностей відносить:

• експресивні – уміння викладача образно і яскраво висловлювати думки з допомогою слова і невербальних засобів. Тут же М. Й. Станкін зазначає, що визначеній здібності через уміння не зводить здібності до вмінь, а тільки відображають досягнутий реальний рівень прояву даної здібності, з чим ми абсолютно згодні [4];
• дидактичні – уміння ефективно будувати навчально- виховний процес, на основі принципів виховуючого навчання, активності, свідомості, доступності, наочності, систематичності, міцності;
• перцептивні здібності – уміння сприймати внутрішній світ того, хто навчається, відчувати його психічний стан у кожен окремий момент, виявляти його ставлення до занять і викладача: «основа перцепції – в аналітичному підході до поведінки того, хто навчається, у готовності педагога фіксувати в свідомості значущі деталі цієї поведінки, які розкривають їх внутрішній зміст»;
• науково-педагогічні здібності – уміння педагога виконувати науково – дослідну роботі. Саме вони забезпечують постійне прагнення його до нового, викликають бажання працювати творчо, експериментувати, критично оцінювати свій досвід і досвід колег;
• авторитарні здібності – уміння швидко завойовувати повагу, а надалі – високий авторитет; у вольовому впливі на вихованців;
• комунікативні здібності – це вміння легко вступати в контакт з іншими людьми й підтримувати з ними правильні стосунки;
• особистісні здібності – це вміння виявляти педагогічний такт;
• організаційні здібності – уміння чітко без втрати часу і підготовки провести будь-яке заняття, знайти кожному посильну, цікаву справу, створити дружню атмосферу в колективі;
• конструктивні – це вміння проектувати майбутнє вихованців, передбачати результати своєї праці;
• мажорні – це оптимізм і гумор педагога, які допомагають активізувати навчальним процес, попередити чи безболісно ліквідувати конфлікт, зняти напругу;
• гностичні – це вміння швидко й точно розпізнавати предмет чи явища, аналізувати їх, успішно оперуючи відтвореними в пам'яті образами [4];
• психомоторні – уміння які забезпечують рухові навички, здатність у роботі «поєднувати голову з руками»;
• здібність до розподілу й концентрації уваги – готовність на занятті і в усіх інших випадках спілкування тримати в полі зору всю групу вихованців, бачити одночасно кожного окремо, контролюючи свою поведінку – мовлення, жести, вираз обличчя, позу.

До запропонованого переліку варто додати ще й креативні здібності. Виходячи з того, що в основі вміння, як правило, лежить відповідна здібність, ця класифікація видається найоптимальнішою, оскільки відповідає основним групам умінь педагогічної техніки.

Таким чином, у сучасній психології здібностей існують різні уявлення про компонентний склад педагогічних здібностей. Проведений аналіз показав, що існують дві тенденції у дослідженні педагогічних здібностей педагога: виявлення як можна більше підпорядкованого складу педагогічних здібностей (М. Д. Левітов, Ф. М. Гоноболін, М. І. Станкін та ін.) ; і прагнення до укрупнення груп здібностей (СВ. Кондратьева, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна та ін.), виділення блоків педагогічних здібностей (М. О. Амінов) абоєдиної педагогічної здібності (Ю. М. Кулюткін). Причому, якщо для першого періоду дослідження педагогічних здібностей була характерна тенденція до розширювального тлумачення складу здібностей, то для наступного етапу характерне прагнення до знаходження більш оптимальної їхньої структури. Аналіз структури спеціальних здібностей викладача виявив, що для сучасного етапу характерне встановлення певної ієрархії компонентів педагогічних здібностей і виділення у них провідних, «ядерних» (А. К. Маркова), що компенсуються і не компенсуються (М. О. Амінов, О. Г. Балбасова, А. К. Маркова), стратегічних (Б. Б. Коссов), термінальних та інструментальних (М. О. Амінов) здібностей. У розумінні сутності спеціальних здібностей викладача можна виділити два основних підходи: спеціальні здібності розуміються як загальнопедагогічні здібності (М. Д. Левітов, Ф. М. Гоноболін, М. І. Станкін) ; спеціальні здібності діляться на загальні педагогічні і