Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток теорії та практики реальної освіти на західноукраїнських землях (1849-1939 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

наук” (Росія, 1701) та „Математична й механічна реальна школа” Х. Землера (Німеччина, 1708). Згодом поширилися в Європі центральні школи у Франції, реальні школи в Німеччині, міські школи в Англії та реальні училища в Росії тощо. Відбулося становлення перших вищих закладів освіти реального напряму (академії, політехнічні школи тощо). Однією із перших вищих технічних шкіл Австро-Угорщини була Львівська (1844). Цей заклад реальної освіти, що мав першопочаткову назву Технічної академії, очолював доктор філософії, випускник віденського університету Ф. Шіндлер. У 1871 році ця академія отримала офіційний статус вищого навчального закладу і була перейменована в Політехнічну школу. На рівні середньої ланки освіти на західноукраїнських землях ідеї розвитку реальної освіти були втілені значно пізніше (більш як на століття) порівняно з Німеччиною, Росією та Францією. 

Початок ХІХ ст. відзначався активним створенням законодавчої бази в освітній сфері, секуляризацією школи, створенням світських органів управління шкільництвом. Почалася розробка нормативно-правових документів, які визначали зміст реальної середньої освіти (Франція – „закон Гізо”, 1833 р.; Прусія – положення про викладання й екзамени в реальних школах, 1859 р.; Росія – „Статут гімназій та прогімназій Міністерства народної освіти”, 1864 р.; Англія – „Акт Бальфура”, 1902 р.). 
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. виникли заклади реальної освіти нового типу – реальні гімназії та прогімназії (неповні середні школи). Вирізнявся цей період розбудовою середньої реальної освіти; здійсненням реформ середньої реальної освіти; створенням нових навчальних програм. Боротьба за повноправність реальних навчальних закладів увінчалася наданням 1900 року в Німеччині права вступу випускникам-реалістам у всі типи вищих навчальних закладів.
Лише на початку ХХ ст. у період різкого усвідомлення цінності природничих і технічних наук реальна освіта набула соціального престижу і завоювала пріоритетні позиції порівняно з класичною. Основними чинниками цього стали суспільно-політичні та економічні зміни. 
Встановлено, що найбільш активними у створенні реальних навчальних закладів були Німеччина, Росія та Франція. На їхньому прикладі простежено процес становлення, організаційного розвитку та збільшення кількості реальних шкіл, зміни змісту освіти в середніх навчальних закладах, а також підвищення статусу реальних освітніх інституцій, розширення прав випускників. У структурі реальної освіти були два основні ступені: середній (реальні гімназії, реальні школи тощо) та вищий (вищі технічні школи, природничо-математичні факультети університетів). Вагоме значення в змісті освіти цих шкіл мало вивчення нових мов, математики, фізики, природознавства, географії, технічного малювання.
У другому розділі – „Загальнопедагогічні та дидактичні особливості діяльності закладів реальної освіти на західноукраїнських землях у 1849-1939 рр.” – з’ясовано місце навчальних закладів реального спрямування у структурі системи освіти в досліджуваний період; охарактеризовано зміст реальної освіти в контексті формування навчальних планів і програм; здійснено аналіз підручників, навчальних посібників; розглянуто матеріально-технічне забезпечення закладів реальної освіти; проаналізовано підготовку педагогічних кадрів для закладів реальної освіти.
З’ясовано, що в 1849–1939 рр. у державних системах Австро-Угорщини, Польщі, Румунії й Чехословаччини навчальні заклади реального спрямування, які діяли на західноукраїнських землях, займали вагоме місце в середній ланці освіти, що була проміжною між початковим та вищим ступенями. Згадані вище школи давали молоді загальноосвітні знання реального напряму і готувати до вступу у вищі навчальні заклади: математично-природничі факультети університетів, вищі технічні школи, академії тощо. 
Передумови створення реальних навчальних закладів були схожими до чинних в тогочасній Європі. На початку досліджуваного періоду реальні навчальні заклади Галичини, Буковини та Закарпаття діяли в одному нормативно-правовому полі, оскільки перебували в складі Австро-Угорської імперії. Початок впровадження реальної освіти розпочався з відкриття нижчих реальних шкіл у Львові та Бродах (1817), а згодом вищої реальної школи у Львові (1851). З нижчої реальної школи у Львові у 1844 році постала перша і єдина на західноукраїнських теренах досліджуваного періоду вища політехнічна школа. Першою і єдиною вищою реальною школою Буковини була Православна вища реальна школа у Чернівцях. На Закарпатті діяло дві реальні школи: в Берегові (1890-1895) та Ужгороді (1897-1918).
Формування нормативно-правового підґрунтя функціонування закладів реальної освіти в імперії Габсбургів було започатковано „Організаційним нарисом гімназій та реальних шкіл Австрії” 1849 року. Можливість вступу у вищі технічні навчальні заклади у випускників реальних шкіл з’явилася після введенням 1872 року матури у цих школах, а сама школа з шестирічної перетворилася на семирічну (чотири роки – початкова й три роки – вища). Введення матури сприяло збільшенню кількості навчальних закладів цього типу і підвищенню фреквенції у них. З 70-их років ХІХ ст. почали засновувати восьмирічні реальні гімназії. У них, на відміну від реальних шкіл, вивчали латинську мову. Для видачі документів (свідоцтв) державного взірця приватні реальні навчальні заклади мали отримати право прилюдності. Наприкінці ХІХ ст. було започатковано семирічні ліцеї – загальноосвітні навчальні заклади реального спрямування для жінок. Реформа Австро-Угорщини 1912 року доповнила їх дворічними матуральними курсами.
Якщо у другій половині ХІХ ст. основним типом середніх шкіл на західноукраїнських землях були класичні гімназії, то на початку ХХ ст. реальні гімназії, реальні школи та жіночі ліцеї становили 42 % від усієї кількості середніх навчальних закладів у Галичині (11 реальних гімназій, 14 реальних шкіл та 11 жіночих ліцеїв), 54% – у Буковині (4 реальні гімназії, 1 реальна школа та 8 жіночих ліцеїв) та 50% – на Закарпатті (1 реальна гімназія, 1 реальна школа). Зі
Фото Капча