Розвиток візантійської культури в XI—XII ст.

Друга половина IX - XI ст. – час найвищого піднесення середньовічної Візантії. В історії країни це була двохсотлітня епоха правління імператорів Македонської династії (867 - 1056 рр.), коли склалися класичні форми візантійської централізованої державності. Управління здійснювалось з імператорської канцелярії. Величезну роль відігравав бюрократичний апарат, в якому панувала сувора ієрархія згідно з табелем про ранги. У цей «золотий вік» візантійської державності оформлюється пишний етикет константинопольського двору, утверджується принцип легітимності імператорської влади через інститут співправителів, продовжується зміцнення фемного ладу і влади фемної знаті.

Епоха правління імператорів Македонської династії відома як час так званого «македонського відродження») У першу чергу це стосується відродження міст. Розвиток торгівлі та міжнародний попит створювали сприятливі умови для розквіту ремесел по виготовленню предметів розкоші, виробів з кераміки, склаперегородчастої емалі, шовкових тканин і парчі. У візантійські «паволоки» одягалася феодальна верхівка усіх європейських країн. Технологія виготовлення «паволок» становила предмет особливої цінності й була державною таємницею Візантії.

З перемогою іконошанування складаються нові прийоми іконопису. Глибока одухотвореність, ідея спіритуалістичного начала почали висловлюватися через манеру зображення обличчя, експресію відображених на ньому почуттів.

У X ст. завершується складання детально розробленої системи символіки у зображенні євангельських персонажів і святих – канону, що індивідуалізував їх зовнішність, надавав їй рис портретності.

Особливої досконалості у зображенні спіритуалістичних начал досягло мистецтво візантійської мозаїки. Багатоманітність фарб і відтінків кубиків смальти створювала ілюзію «божественної вічності». У константинопольських монастирях розквітло мистецтво мініатюри. Книжкові ілюстрації виконувались у рукописі декількома художниками-мініатюристами у характерній для кожного з них манері.

В культурі македонської епохи остаточно складаються основні принципи візантійської спіритуалістичної естетики. Суспільна думка, література, мистецтво відриваються від земної дійсності, замикаючись у колі вищих, абстрактних ідей. Ідеальний естетичний об'єкт переноситься в духовну сферу.

В художній творчості переважають традиціоналізм і канонічність. Мистецтво тепер не суперечить догматам офіційної християнської релігії, а активно служить їм.

«Македонське відродження» вплинуло на пожвавлення будівництва. Основним будівельним матеріалом стала цегла, що надавала спорудам більшої легкості та пластики: На відміну від багатьох гігантських споруд середньовічної Європи, збудовані у Константинополі палаци Вуколеон і Влахерни були невеликими за розмірами, але привабливими і затишними. Візантійські храми не домінували над місцевістю, як західноєвропейські собори, а природно вписувались у пейзаж. У IX - X ст. складається той тип купольного храму, який зберігся до кінця візантійської історії. Центральний купол храму не підносився на максимально можливу висоту. Конструкція забезпечувала плавне з'єднання стін і купола, їх непомітний перехід від «земного до небесного».

Період нового культурного піднесення у Константинополі та інших провінційних містах IX - X ст. характеризувався масовим поверненням до античної спадщини, що проявилось, насамперед, у зверненні до ранньовізантійського законодавства. Це привело до появи «Василік» — переробки юстиніанівського права, яка стала основною законодавчою збіркою середньовічної Візантії. Імператорська влада знову повертається до державного церемоніалу ранньої Візантії, її військового та дипломатичного досвіду. З'являються лекції, трактати, що узагальнюють цей античний досвід і пристосовують його до сучасних умов. Так створюються «Тактика» Лева і «Стратегікон» Никифора – настанови з військової справи. Відроджується і переписка античних творів.

Новий етап в історії візантійської культури почався у X ст. Саме у цей час відбуваються узагальнення і класифікація всього досягнутого в науці, богослов'ї, філософії, літературі. З'являються енциклопедії з історії, географії, сільського господарства, політики, медицини. Обширна інформація про політичну і адміністративну структуру візантійської держави містилась у трактатах імператора Константина Багрянородного (905 - 959 рр.) — «Про управління імперією», «Про феми», «Про церемонії візантійського двору».

У Візантії починає відроджуватися вища світська освіта. До 1045 р. у Константинополі поновилась робота університету з юридичним та філософським факультетами, функціонували наукові гуртки при дворі. Відроджується й світська література, що знайшло вираз у появі громадянських історій та світських біографій, з'являються настанови і поради світського змісту на зразок «Порад» Какавмена свого роду синтезу житійної мудрості. У політичній ідеології Візантії чимала увага приділялася державному патріотизму. Воїни йшли у бій за «Вітчизну» («Патріа»). Виховувалося почуття «еллінської спільності» людей, що розмовляють грецькою мовою, є носіями високої культури та цінностей візантійського християнства. Сформувався культ «переваги і винятковості» візантійців. Таким чином, у Македонську епоху склались завершені принципи і форми «класичної» візантійської культури.

У післяіконоборчу епоху головну роль в консолідації різноплеменного населення імперії стало відігравати християнство. Місіонерська діяльність візантійської церкви у цей час досягає небачених розмірів. Великого успіху вона набула у християнізації слов'ян.

Боротьба іконоборців з іконошанувальниками сприяла розвиткові богословської думки, релігійно-полемічної практики та літератури. У цей період викристалізовувались основні відмінності між православ'ям і католицизмом, що знайшли відображення у візантійській і західноєвропейській