Поняття та види форм держави

Всі монархії поділяються на обмежені і необмежені.

Необмежені монархії – це такі монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежується. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити владу монарха. До них відносяться деспотична монархія і абсолютна монархія.

Деспотична монархія – така монархія, коли монарх обожнюється, визнається божеством, хоча здійснює деспотичний жорстокий режим. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Древньому Сході (Стародавній Китай).

Абсолютна монархія – така монархія, коли влада монарха ніким не обмежена. Вона досягла свого розквіту в епоху феодалізму. Наприклад Царська Росія, а у наш час – Саудівська Аравія, Марокко, Кувейт, Оман. До 1996 року у «чистому» вигляді абсолютна монархія існувала в Султанаті Оман, де не було ні конституції, ні парламенту. Парламенту там немає і зараз, хоча в 1996 році султан дарував Конституцію [4, с. 23].

В останнє століття найбільш поширеним є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх – глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія – це така форма правління, коли монарх – глава держави – сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи – монарх і уряд на чолі з прем‘єр-міністром. В ній можуть існувати й інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія – це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом – главою держави існує дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917р., Польщу в XVII-XVIII ст.

 

 

 

Проста (унітарна) держава – єдина держава, що не містить в собі державних утворень, які користуються певною самостійністю, а поділяються на адміністративно-територіальні одиниці. До ознак унітарної держави відносять наявність:

а) єдиної системи державних органів;

б) єдиної системи законодавства;

в) система оподаткування;

г) єдиного громадянства;

д) єдиної загальнодержавної символіки;

Форма державного устрою характеризує поділ території держави на політико-територіальні (республіки, штати, землі, володіння) та адміністративно-територіальні (області, провінції) одиниці, взаємовідносини між цими одиницями та між ними та державою в цілому.

В теорії держави розділяють просту і складну форму державного устрою.

Складна держава – складається з політико-територіальних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави відносять федерацію, конфедерацію, а деякі автори – імперію. Всі адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий юридичний статус і рівні положення по відношенню до центральних органів. Вони можуть мати в своїй основі юридичні акти, які передбачають і закріплюють їх правові положення. Адміністративно-територіальні одиниці не можуть володіти будь-якою політичною самостійністю. Але в сферах господарства, соціально-культурних їх повноваження можуть бути достатньо широкими, які дозволяють здійснювати управління територією передбачаючи при цьому її особливості. Єдине громадянство. Населення унітарної держави має єдину державну приналежність. Ніякі адміністративно-територіальні утворення власної державності не мають і не можуть мати.

Для унітарної держави характерним є єдина система права. Її базу утворює єдина конституція – основний закон, норми якого використовуються на всій території держави без будь-яких поправок чи змін. Місцеві органи влади зобов’язані приймати і всі інші нормативно-правові акти, затверджені органами державної влади. В унітарній державі використовується єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території всієї країни, керуючись загальними для всіх державних утворень нормами матеріального і процесуального права. Судові органи і всі інші правоохоронні органи, являють собою назву єдиної центральної системи. В унітарній державі використовується однакова система податків. Як правило, податки поступають в центр, звідки вони розподіляються в різні регіони, для подальшого забезпечення соціальних та інших потреб. В деяких державах взагалі відсутні місцеві органи та адміністративно-територіальні одиниці, використовуються незначними представниками центральної влади. В інших державах місцеві органи утворюються, але вони перебувають під контролем центральної влади. Право на самоуправління в автономних утвореннях дещо ширше, ніж у населення простих адміністративно-територіальних одиницях. Але самостійність автономії допускається тільки в межах, утверджених державною владою.

У дев’ятому розділі Конституції України «Територіальний устрій України» передбачено, що цей устрій базується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання