Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Аналіз бюджетних програм з метою оптимізації їх кількості повинен проводитися за такими критеріями: виконання бюджетної програми протягом не менш як трьох бюджетних періодів або циклічний характер її виконання (наприклад, проведення виборів) ; формування бюджетної програми виходячи із: завдань та функцій, покладених відповідно до законодавства на розпорядника бюджетних коштів; необхідності забезпечення комплексного фінансування відповідної галузі; спрямування коштів, передбачених за бюджетною програмою, на підтримку здійснення заходів, визначених відповідною державною цільовою програмою; чітке визначення під час розроблення бюджетної програми мети, завдань, напрямів використання бюджетних коштів та результативних показників з урахуванням того, що: метою бюджетної програми є досягнення результату, який відповідає пріоритетам державної політики та основним цілям діяльності розпорядника бюджетних коштів; завданнями бюджетної програми є комплекс заходів, спрямованих на досягнення зазначеної мети, що передбачає шляхи виконання програми; напрямами використання бюджетних коштів є конкретні дії у рамках її виконання, спрямовані на досягнення мети бюджетної програми шляхом здійснення відповідних заходів; результативними показниками бюджетної програми є показники, на підставі яких проводиться оцінка ефективності використання бюджетних коштів, передбачених для її виконання, ступеня досягнення мети і виконання завдань бюджетної програми, що відображають результати, позитивні зрушення у розв'язанні проблем відповідної галузі та не повинні бути декларативними. Невиконання результативних показників у минулих бюджетних періодах є підставою для розгляду питання щодо закриття відповідної бюджетної програми; планування видатків для здійснення заходів, пов'язаних з адміністративною діяльністю, покращенням матеріально-технічного забезпечення або інституційним розвитком (наприклад, підвищення кваліфікації працівників, інформатизація органів виконавчої влади), у складі відповідної бюджетної програми як визначення напрямів використання бюджетних коштів. Відповідальним за визначення оптимальної структури і змісту бюджетних програм, упорядкування їх кількості та недопущення дублювання функцій є головний розпорядник бюджетних коштів. Видатки, які не можуть бути передбачені окремою бюджетною програмою, визначаються згідно з пропозиціями головних розпорядників бюджетних коштів у паспорті бюджетної програми як окремий напрям їх використання.

Передбачається, що за відповідальним виконавцем закріплюються, як правило, не більше п'яти бюджетних програм, крім програм, закріплених за апаратом головного розпорядника, за яким може бути закріплено 15 бюджетних програм без урахування тих, що розробляються протягом року за рахунок бюджетних призначень, які підлягають розподілу згідно із законодавством [84].

Також планування припускає необхідність обґрунтованих цілей розвитку, системи пріоритетів. Не викликає сумнівів, що й у сучасних умовах у держави не може бути мети важливіше, ніж неухильне зростання рівня добробуту населення. На жаль, за останні роки не були досить обґрунтовані стратегічні цілі розвитку. Деякі з тих, що проголошувалися або носили політико-популістський характер (наприклад, «будівництво соціалізму з людським обличчям») ; або відверто ідеологічний (заміна соціалізму капіталізмом) ; або економічний, але недостатньо формалізований (економічне зростання, прискорення науково-технічного прогресу тощо) [46, с. 116].

Всі документи, які стосуються системи поанування необхідно стандартизувати за допомогою спеціальних законодавчих актів і інтегрувати в загальну вертикальну стратегію соціально-економічного розвитку країни. Далі, можливо перейти на середньострокове й довгострокове планування, ефективне прогнозування для оптимізації можливостей і ресурсів країни й розробки стратегій вищих рівнів (бачення, місії країни, національний концепт, проект «Україна» і т. д.) «.

Комплексна система державного стратегічного планування соціально-економічного розвитку України – це і є впорядкований набір інструментів планування.

Цілями створення системи є: визначення оптимальної траєкторії переходу від поточного стану соціально-економічного розвитку до бажаного стану; концентрація різноякісних (фінансових, організаційних, інформаційних, кадрових) ресурсів для досягнення запланованих цілей; консолідація зусиль всіх суб'єктів економіки (держави, корпорацій, структур цивільного суспільства) для досягнення цілей соціально-економічного розвитку України.

Виходячи із цілей визначаються основні функції системи державного стратегічного планування: визначення внутрішніх і зовнішніх умов і тенденцій соціально-економічного розвитку, а також виявлення можливостей і обмежень соціально-економічного розвитку; визначення цілей соціально-економічного розвитку України й пріоритетів соціально-економічної політики; вибір шляхів і способів досягнення цілей, що забезпечують найбільшу ефективність використання наявних ресурсів; формування комплексів заходів, що забезпечують досягнення цілей соціально-економічного розвитку у відповідних сферах соціально-економічного розвитку; визначення необхідних ресурсів для досягнення цілей і завдань соціально-економічного розвитку; координація планованих дій з досягнення цілей соціально-економічного розвитку між рівнями державної влади, бізнесом і суспільством; здійснення стратегічного контролю; науково-технічне, інформаційне й кадрове забезпечення державного стратегічного планування соціально-економічного розвитку.

У методологічному плані стратегічне планування складається із трьох взаємозалежних етапів: стратегічного аналізу, метаполягання і стратегічного вибору. Однак формалізація самого процесу стратегічного планування здійснюється за допомогою процедур прогнозування, програмування і проектування.

Таке планування соціально-економічного розвитку країни починається із прогнозно-аналітичної стадії, головне завдання якої -визначення припустимого набору варіантів розвитку на основі аналізу досліджуваних процесів у минулому і прогнозування їхнього можливого протікання в майбутньому. На цьому етапі реалізується на практиці принцип варіантності планування, формуються вимоги до розвитку національної економіки, які дають змогу реалізувати можливі соціально-економічні цілі.

Метаполягання є дуже важливим і досить складним етапом державного стратегічного планування. Воно спрямовано на опис бажаного стану національної економіки і суспільства в цілому на певний термін з урахуванням найважливіших аспектів їхнього функціонування.

Цілі соціально-економічного розвитку країни виражаються за допомогою сукупності якісних і кількісних характеристик – цільових настанов, цільових показників і нормативів. Як головні цільові настанови можуть розглядатися: забезпечення якості життя населення країни і необхідні темпи економічного зростання і конкурентоспроможності національної економіки.