Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Токсодоза, що виводить зі строю, діяльність людини ID (I – від англ. incapacitate – позбавляти працездатності) – це кількість ОР, що, потрапляючи в організм, може тимчасово паралізувати діяльність людини або призвести до її смерті. Цю токсодозу позначають ID100, чи ID50.

Вираз Т = Сt – добуток концентрації на час називають коефіцієнтом токсичності, це постійна величина Цей добуток, хоча й не є токсодозою у точному значенні цього слова, але дає змогу порівнювати різні ОР за інгаляційною токсичністю. Якщо, наприклад, Сt для іприту 1, 5 мг•хв/л, а для фосгену 3, 2 мг•хв/л, то зрозуміло, що, потрапляючи в організм через органи дихання, іприт приблизно вдвічі токсичніший за фосген.

За такого підходу зазвичай не враховують, що частина ОР, яка потрапила в організм з вдихуваним повітрям, видихається й знешкоджується організмом. Не враховують і деякі інші фактори, що впливають на токсичність. Проте добутком Сt і досі послуговуються для оцінювання інгаляційної токсичності ОР. Часто його неправильно називають токсодозою. Доцільнішою є назва «відносна інгаляційна токсичність».

Для характеристики смертельної та граничної токсичності ОР, що уражають організм через органи дихання у вигляді пари чи аерозолів, використовують ті самі букви й цифрові індекси, що й за токсодоз ОР шкірнорезорбційної дії. Їх позначають відповідно LCt100 і LCt50, IСt100 і IСt50.

Відносна токсичність ОР у разі інгаляції залежить від фізичного навантаження на людину. Для людей, зайнятих важкою фізичною працею, вона буде значно меншою, ніж тих хто не несе навантажень. Зі збільшенням інтенсивності дихання зростає й швидкість дії ОР. Наприклад, для GВ за легеневої вентиляції 10 л/хв і 40 л/хв значення LCt50 становитиме відповідно близько 0, 07 мгхв/л і 0, 025 мгхв/л. Якщо для речовини CG добуток Сt – 3, 2 мгхв/л за інтенсивності дихання 10 л/хв є середньо смертельним, то за легеневої вентиляції 40 л/хв – абсолютно смертельним.

Зауважимо, що табличні значення константи Сt справедливі для коротких експозицій, які значно відрізняються. Для АС це значення справедливе за часу t, що виміряється декількома хвилинами, для CG – уже в межах однієї години. У разі вдихання впродовж тривалого часу зараженого повітря з невисокими концентраціями в ньому ОР значення Сt збільшується внаслідок часткового розкладання отруйної речовини в організмі й неповного поглинання її легенями. Наприклад, для АС відносна токсичність за інгаляції LСt50 коливається від 1 мгхв/л для високих концентрацій її в повітрі до 4 мгхв/л, коли концентрації ОР невеликі.

Гранична токсодоза РD (Р від англ. рrіmаrу – початковий) – кількість ОР, що викликає початкові ознаки ураження організму з певною ймовірністю або, що те саме, початкові ознаки ураження у певного відсотка людей або тварин. Граничні токсодози позначають РD100 і РD50.

Цифрові індекси, що характеризують відсоток уражених (чи ймовірність ураження), загалом можуть мати будь-яке задане значення. У разі оцінювання ефективності отруйних речовин зазвичай використовують значення LD50 (або відповідно ID50, PD50).

У дозах, менших за LD50, ОР викликають ураження різного ступеня тяжкості: важкі – за 0, 3-0, 5 LD50, середні – за 0, 2 LD50 і легкі – приблизно за 0, 1LD50.

Тривалість дії ОР на місцевості називають стійкістю зараження, під якою розуміють час збереження ОР уражаючої дії.

Стійкість ОР на місцевості залежить від їх хімічної активності та сукупності фізико-хімічних властивостей (температури кипіння, тиску насиченої пари, легкості й певною мірою в’язкості й температури плавлення).

Стійкість ОР у незмінних лабораторних умовах можна приблизно оцінити за так званою відносною стійкістю Q. Це безрозмірна величина, що показує, наскільки конкретна ОР за визначеної температури повітря випаровується швидше чи повільніше, ніж вода за температури повітря 15С.

Зі зниженням температури стійкість ОР збільшується.

Варто пам’ятати, що відносна стійкість не характеризує тривалість уражаючої дії отруйної речовини, оскільки вона визначається не тільки леткістю та стійкістю ОР на місцевості, але й її токсичністю.

Реальна стійкість ОР на місцевості залежить від кліматичних і метеорологічних умов, що сприяють прискоренню або уповільненню випаровування речовини. При цьому найбільше значення мають температура повітря й ґрунту, вертикальна стійкість приземного шару атмосфери та швидкість вітру. Природно, що взимку за інверсії та у безвітряну погоду стійкість ОР буде щонайбільшою, а влітку за конвекції та сильного вітру – щонайменшою.

Зауважимо, що стійкість ОР за тривалістю її перебування на зараженій поверхні не завжди збігається із здатністю заражати атмосферу. Так, за низьких температур речовина НD випаровується так повільно, що зараження повітря незначне. За середньої щільності зараження 25 г/м2 і середньої швидкості вітру стійкість НD улітку (25С) становить 1-1, 5 доби, за 10С – кілька діб, а в деяких випадках і тижнів.

Леткі ОР, що мають низьку температуру кипіння, на зразок AC і СG, майже не заражають поверхні об’єктів, вони нестійкі й час їх уражаючої дії відповідає