Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Перша допомога. Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити, а рот і горло прополоскати 2% -вим розчином питної соди або чистою водою. У разі отруєння водою чи їжею, заражених іпритом, слід викликати блювоту, а потім дати ураженому кашку, приготовлену з розрахунку 25 мг активованого вугілля на 100 мл води.

Наявність пари іприту визначають за допомогою приладів хімічної розвідки.

Для захисту від іприту використовують протигаз і загальновійськовий захисний комплект, а також сховища, обладнані фільтровентиляційними установками.

Третім видом зброї масового ураження є бактеріологічна (біологічна) зброя.

Бактеріологічна (біологічна) зброя – це спеціальні боєприпаси та бойові прилади, споряджені бактеріальними (біологічними) засобами.

Як бактеріальні (біологічні) засоби можуть бути використані:

 для ураження людей – збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірка, холера; збудники вірусних захворювань – натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського енцефаломіеліту коней; збудники рикетсіозів – сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихоманки; збудники грибкових захворювань – кокцидіодомікозу, покардіозу, гістоплазмозу;

 для ураження тварин – збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірки, сапу, африканської лихоманки свиней, несправжнього сказу та інших захворювань;

 для знищення рослин – збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів’янення кукурудзи та інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.

Суттєвою особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність прихованого періоду дії, упродовж якого уражені залишаються працездатними й виконують свої обов’язки, а потім раптово занедужують. Прихований період може бути різним, наприклад, у разі зараження чумою та холерою він може тривати від декількох годин до 3-6 діб, сипним тифом – до 14 діб.

Для доставки бактеріальних (біологічних) засобів використовують ті самі носії, що й для ядерної та хімічної зброї (авіаційні бомби, снаряди, міни, ракети, генератори аерозолів та інші пристрої). Крім того, бактеріальні (біологічні) рецептури можуть поширюватися диверсійним шляхом.

Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів є зараження приземного шару повітря. Під час вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів утворюється аерозольна хмара, яка, рухаючись, поширює частинки рецептури, які заражують місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біологічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мікробами комах, кліщів, гризунів тощо.

Застосування ворогом бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлене за такими зовнішніми ознаками:

 утворення аерозольної хмари після вибуху боєприпасів або спрацьовування генераторів;

 виявлення залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів та інших видів озброєння;

 наявність великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих у цій місцевості, тощо.

Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами чуттів людини. Це можна зробити тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.

Наведемо описи деяких хвороб, збудники яких можуть бути використані як біологічні засоби.

Сибірка (синоніми: злоякісний карбункул; англ. – anthrax; німец. – Milzbrand; франц. – charbon, anthrax carbon) – гостра інфекційна хвороба, що протікає переважно у вигляді шкірної форми, зрідка спостерігаються легенева й кишкова форми. Належать до зоонозів.

Збудник хвороби Bacillus anthracis – це доволі велика паличка, завдовжки 6-10 мкм і завширшки 1-2 мкм. Вона нерухома, утворює спори й капсули. Добре росте у різних поживних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу повітря, під час прогрівання та під впливом різних дезинфікуючих засобів. Спори сибірки дуже стійкі, можуть зберігатися в ґрунті близько 10 років і більше. Спори утворюються поза організмом під час доступу вільного кисню. Вірулентність збудника зумовлена наявністю капсули й екзотоксину. Крім пеніциліну, збудник сибірки чутливий також до антибіотиків тетрациклінової групи, левоміцетину, стрептоміцину, неоміцину.

Джерело інфекції – домашні тварини (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, свині). Заразитися можна під час догляду за хворими тваринами, забою худоби, обробки м’яса, а також контакту з продуктами тваринництва (шкіра, хутряні вироби, вовна, щетина), із засіяними спорами мікробу сибірки, з ґрунтом, у якому спори цього збудника зберігаються впродовж багатьох років. Якщо спори потрапляють в організм через мікротравми шкіри або за аліментарного інфікування (уживання заражених продуктів), виникає кишкова форма хвороби.

Передача збудника може здійснюватися аерогенним шляхом (вдихання інфікованого пилу, кісткового борошна). У цьому разі виникають легеневі й генералізовані форми сибірки. У країнах Африки можлива передача інфекції за допомогою укусів кровоссальних комах. Зараження людини від людини зазвичай не спостерігається. Сибірка поширена в багатьох країнах Азії, Африки й Південної Америки. У США та країнах Європи трапляються поодинокі випадки захворювань цією хворобою.

Воротами інфекції найчастіше є шкіра. Зазвичай збудник потрапляє в шкірні покриви верхніх кінцівок (близько половини всіх випадків) і голови (20-30%), рідше тулуба (3-8%) і ніг (1-2%). Переважно уражаються відкриті ділянки шкіри. Уже через кілька годин після зараження в місці воріт інфекції (у шкірі) починається розмноження збудника. При цьому збудники утворюють капсули й виділяють екзотоксин, що викликає щільний набряк і некроз. З місць первинного