Партія соціалістів-революціонерів на Полтавщині в умовах більшовицької диктатури

Зазначимо, що на січень-березень 1922 р. чекісти зазначали про відсутність організованої діяльності партії правих есерів, зокрема її парторганізацій на Полтавщині. Разом з тим на основі фіксації відвідуваності членами ПСР, взятими на негласний оперативний облік, Полтавського політичного Червоного Хреста, головою якого була згадана П. Івановська, припускали, що останній був частково місцем об’єднання членів ПСР. Поява 27 березня 1922 р. у Полтаві (зокрема в профспілках), шляхом розклеювання, відозви з приводу суду над ЦК ПСР, за підписом Групи со- ціалістів-революціонерів, підтвердила припущення чекістів про існування у губернському центрі підпільної організації ПСР. Появу відозви чекісти пов’язували з, опублікованим у пресі, викриттям роботи есерів. На початку серпня 1922 р. чекісти зазначали, що ця акція була справою рук членів угруповання, яке об’єднувалося навколо П. Івановської [4, 5, 38, 84, 96; 5, 14зв., 35, 65, 80].

У травні 1922 р. есери з угруповання П. Івановської знову нагадали про себе. Так, в ніч на 1 травня у Полтаві було розклеєно першотравневі відозви, за підписом Групи соціалістів-революціонерів, із закликом до повалення радянської влади. Вони були написані від руки й адресовані робітникам Полтави, з нагоди свята трудящих 1 Травня [5, 65, 66, 80; 9, 22, 48]. У них зазначалося, що це свято 1922 р. проходить в Україні та Росії, «за небачених і небувалих умов рабської праці, з одного боку, і наглої експлуатації – з іншого. Давно стали ясними дурманні гасла більшовиків, а зараз вони просто смішні, коли пишним цвітом розквітла НЕП і “червоне купецтво”, під руку з державним капіталом, дружньо висмоктують останні соки зі зголоднілого і змученого трудівника. Ніколи і ніде у всьому світі не було такого огидного знущання й експлуатації робітника, як зараз у нас, при “робітничій”, “пролетарській” владі... Чека, міліція та червона жандармерія на грошики “червоних купців” пильно слідкують, щоб робітник навіть помираючи і слова не міг сказати проти своїх господарів – зразу потягнуть в підвал». Разом з цим, відзначалося: «Знаємо, що в правліннях всіх профспілок сидять призначені центром комуністи і верховодять там так, як потрібно якому- небудь Леніну або Троцькому, а не робітнику. Знаємо, що робітник не знайде там правди і захисту.., не зустріне людини, якій довіряв би». Висловлювалося переконання, що зустріч свята 1 Травня відбувається в «обстановці чорної реакції, при царюванні насильників... трудового народу», і що робітники Полтави повинні зустріти це свято «тільки так, з прокляттям експлуататорам – комуністам... З прокляттям на вустах і з думкою про... боротьбу за свої знехтувані права».

Також у відозвах містився заклик до боротьби з пригноблювачами: «Товариші! До боротьби за право вільно трудитися, вільно жити – До боротьби проти гнобителів і капіталістів – за соціалізм!» Наголошувалося, що свято 1 Травня «буде тільки тоді дійсним святом свободи і праці, коли ми самі знищимо трон комуністичної партії і створимо свою народну соціалістичну трудову владу через вільно обрані ради». Насамкінець у відозвах лунали зухвалі гасла: «Геть червоних і чорних господарів-експлуататорів!», «Геть імператора Леніна зі всією його контрреволюційною шайкою!», «Згуртованими рядами захистимо Революцію і Свободу!» [9, 22, 48]. Отже, автори відозви прямо звертали увагу на більшовицьку сваволю, безроздільне панування державно-партійного апарату, безправ’я робітників й закликали робітниче середовище до боротьби з пануючим режимом.

Намагання есерів задекларувати серед громадськості антибільшовицьку альтернативу, зумовило відповідну реакцію органів держбезпеки. Зокрема чекістами була проведена 30 травня 1922 р. «масова операція» в усій Полтавській губ. [5, 65, 66], тобто, обшуки і затримання осіб, підозрюваних у належності до ПСР. Судячи зі звітної документації чекістів, її метою був пошук характерних компрометуючих матеріалів, які мали б відношення до суду над ЦК ПСР. Оскільки таких знайдено не було, операція, за оцінкою чекістів, «ніяких позитивних результатів не дала» [5, 65, 66]. Втім, були затримані 6 осіб, яких чекісти підозрювали у виготовленні і розповсюдженні першотравневих відозв. З огляду ж на те, що, під час обшуку, в них ніяких компрометуючих матеріалів не виявили, всіх затриманих звільнили, але по заведених справах продовжувалося слідство. Так, у члена ПСР О. Селіхової під час обшуку було виявлено документ ВУЧК за № 3002 про відпущення її в Полтаву, за яким термін відпущення сплив ще 15 березня 1922 р. Однак вона й надалі знаходилася в Полтаві і, за словами чекістів, вважала себе звільненою із політізолятора. Показовим є те, що під час допиту жоден із затриманих членів ПСР не висловив слідчим своїх поглядів щодо судового процесу над ЦК ПСР, а також щодо існування організації ПСР. У повітах, в ході здійснення «масової операції», також нічого суттєвого не виявили, за винятком вчинення окремими особами у Костянтино- граді посадових злочинів [5, 65-67].

За висновком чекістів, зробленим наприкінці першого півріччя 1922 р., на основі