Партія соціалістів-революціонерів на Полтавщині в умовах більшовицької диктатури

Предмет:

Тип работы:

Стаття

К-во страниц:

Язык:

Українська

Оценка:

аналізу соціального портрету взятих на облік осіб, в організації ПСР у Полтаві перебували в більшості кооператори й інтелігенти [5, 65-67]. У травні-червні 1922 р. чекісти встановили, що до цієї організації входили до 20 членів і співчуваючих, існувала вона нелегально й впливу на населення загалом та профспілки зокрема не мала. Виступів на зібраннях, створення бойових одиниць з її боку не спостерігалося. Хоча вона мала зв’язок з анархістами, максималістами і синдикалістами засобом зустрічей і відвідування політичного Червоного Хреста, зокрема П. Івановської, а також з центром й іншими містами, шляхом взаємних відвідувань членів партії. Однак зміст внутрішньої діяльності та склад керівних органів Полтавської організації не були з’ясовані, через відсутність у ній внутрішнього освідом- лення. У повітах, за даними чекістів, існували лише окремі, не зв’язані між собою члени ПСР, яких вони іменували «одинаки П. С. Р. «. Якоїсь помітної політичної діяльності останні не проводили. Разом з цим, вузагальнюючому звіті за перше півріччя 1922 р. полтавські чекісти зазначали: «Заходи до вияснення існування організацій П. С. Р. вживаються» [5, 65-67].

Поряд з репресивними заходами, у боротьбі з ПСР владою вживалися й ідеологічно-пропагандистські, спрямовані на дискредитацію есерів в очах населення. Так, на засіданні пленуму Полтавського губкому КП (б) У від 17 травня 1922 р., ознайомившись з телеграмою ЦК КП (б) У про процес над есерами, ухвалили рішення: «Розвинути по всій губернії велику кампанію як у пресі, так і усну, поставивши це питання на робітничих зборах, сільських [сх]одах, винесення резолюцій, влаштовуючи селянські демонстрації, своєчасно інформуючи Губком і висвітлюючи в пресі» [10, 5зв. ]. 10 серпня 1922 р. чекісти сповіщали, що внаслідок ліквідації в Полтаві політичного Червоного Хреста, очолюваного есерами, активна робота групи правих есерів, яка складалася з 10-12 осіб й об’єднувалася навколо П. Івановської, була призупинена. Однак детальної інформації щодо цієї події вони в документах не залишили. Можливо, вона була наслідком спеціально спланованих спецслужбою заходів. Крім цього, чекісти констатували: «Погляд [членів ПСР] на суд над Ц. К. П. С. Р., як на репресії зі сторони Урядової партії» [5, 80].

Остаточний розгром полтавської підпільної групи ПСР стався після, проведеного 21 вересня 1922 р., за розпорядженням ДПУ, обшуку в приміщенні, яке займав Полтавський політичний Червоний Хрест (власне на квартирі П. Івановської), на предмет «ліквідації» цієї організації. В результаті обшуку, були виявлені надзвичайно цінні для слідства матеріали ПСР: партійний архів Полтавського комітету (Полтавської організації) ПСР, печатки і штамп Полтавського губернського органу ПСР, прапор, шапірограф, першотравневі листівки правих есерів, література. Крім цього, лист від «якогось» Олександра Федоровича, який, повідомляючи про тактику есерів після процесу (вочевидь, судового над членами ЦК ПСР), «рекомендує непримиренність до більшовиків» [4, 38, 84, 96; 11, 7]. Чекісти розпочали слідство по ліквідованому політичному Червоному Хресту й роботу з виявлення його членів. Ймовірно, на основі розробки знайдених матеріалів, вони повідомляли, що до його ліквідації есери з ПСР мали зв’язок зі своїми партійними центрами – Українським комітетом ПСР та Москвою [4, 84; 8, 63, 100].

Одночасно чекісти провели обшук в одного з лідерів місцевих есерів – О. Селіхової – та виявили партійну літературу й декілька поштових фотографічних карток членів ПСР, наклеєних на чистому папері, з підписом на них від руки: «такий-то член П. С. Р. «. Виявилося, що напис зроблено тим самим почерком, що й першотравневі листівки. Відповідно у О. Селі- хової була відібрана підписка про невиїзд з Полтави і явку в губвідділ ДПУ на 23 вересня для допиту. Однак вона порушила умови й самовільно виїхала до Харкова, за що після повернення була взята під варту. Чекісти підозрювали її в причетності до виготовлення й розповсюдження листівок 27 березня і 1 травня 1922 р. [4, 38, 84]. На допиті вона відмовлялася назвати слідчому прізвище особи, яка написала на, знайдених у неї, поштових картках фразу «член П. С. Р. «, пояснюючи, що карки їй були дані недавно. Назвати прізвище особи, від якої одержала їх, вона також відмовлялася. Стосовно оцінки вироку членам ЦК ПСР, О. Селіхова вважала як суд, так і вирок «неправильними», а себе, як і раніше, вважала переконаною правою есеркою [4, 38]. Наприкінці жовтня 1922 р., у ході проведення слідства у справі О. Селіхової, експертиза встановила тотожність її почерку текстам згаданих листівок [4, 96].

Загалом, результати вересневої операції підтвердили факт існування в Полтаві організації ПСР, під прикриттям політичного Червоного Хреста. 23-24 вересня 1922 р. на розширеному пленумі Полтавського губкому КП (б) У, з участю секретарів повітпарткомів КП (б) У резюмувалося: «Як тепер встановлено, червоний політичний хрест у нас в Полтаві був центром есерівської роботи» [10, 12]. У свою чергу, секретар Полтавського губкому КП (б) У в політичній доповіді за вересень 1922 р. вищому партійному керівництву компартії, зазначав: «Обшук у приміщенні політичного Червоного Хреста, власне на квартирі народов[о]л- ки Івановської, дав прямі докази наших припущень, що няньчитися з цією братією не варто було» [11, 7]. Водночас посадовець висловився за необхідність негайного вислання П. Івановської за межі губернії: «На нашу думку, Івановську потрібно негайно вислати. Я стояв-би за арешт Івановської зараз-же, але пам’ятаючи прихильне ставлення до неї т. т. Раковського,