Іноземний досвід подолання економічних криз

Наведені тут і багато інших співзвучних їм фактів переконують, що економічне «диво» в Південній Кореї – ще раз наголосимо! – було результатом не стихійної гри ринкових сил з результатом, який важко передбачити, а прямої, активної державної діяльності. Економічною реальністю в країні є централізоване планування з використанням середньо- і довготермінових планів і цільових програм, із встановленням іноді деталізованих виробничих завдань і строків їх виконання, із суворою системою моніторингу господарської діяльності і безжальною економічною, а при потребі й адміністративно-командною, відбраковкою невдах.

Все це, однак, аж ніяк не відірвано від ринку і навіть не доповнює ринок, а буквально вбудовано в нього. Маємо в даному випадку сучасний господарський механізм, який органічно поєднує сильні сторони обох – планового і ринкового начал. Саме цей механізм і дав змогу «країні ранкової свіжості» у відносно короткі строки – за 30 років! – подолати бар'єр слаборозвиненості і зайняти гідне місце в світовій цивілізації.

За ці роки ВВП на душу населення в Південній Кореї зріс з 80 доларів до 10000, щорічне зростання виробництва становило 9 відсотків (минулорічні 7 відсотків вважаються мало не обвалом). В країні практично нема безробіття, з 1987 року зарплата щороку підвищується на 15 відсотків.

Звичайно – аж 30 років! Але й стартовий рівень в усіх відношеннях у нас і в Південній Кореї – просто незрівнянний! Там він був фактично нульовим.

 

Не вдаючись до всебічної характеристики методів втручання тут держави в економічні процеси, зупинимося лише на досвіді антимонопольного регулювання.

У цьому відношенні уряд Японії перебуває під постійним тиском з боку своїх основних торгових партнерів, які не зацікавлені у зростанні могутності і поширенні впливу японських монополій -своїх небезпечних конкурентів.

Партнери постійно і наполегливо вимагають запровадження дедалі жорсткіших антимонопольних заходів, гостро критикують наявне щодо цього законодавство як недостатнє для забезпечення справедливої (!) конкуренції на японських зовнішніх ринках.

Зокрема, Сполучені Штати Америки представили Японії список заходів з лібералізації торгівлі і закликали японський уряд підтримати конкурентну політику заради гарантії того, що «анти-конкурентна приватна практика не використовуватиметься для придушення позитивних результатів лібералізації».

Проблемами антимонопольної боротьби в Японії займається спеціальна Комісія по справедливій торгівлі (ЯКСТ), яка налічує 520 чоловік – приблизно третину чисельності антимонопольних організацій у США. Цей основний торговий партнер Японії вимагає збільшення складу Комісії принаймні ще на 200. чоловік, а також створення спеціального управління по розслідуванню практики маніпулювання вартістю контрактів на громадські роботи і «гарячої лиш» в Національному управлінні поліції Японії. Винятки в антимонопольному законі належить переглянути, а до кінця 1998 року повністю скасувати.

Справа в тому, що, за японськими правилами, 48 картелів не підлягають дії антимонопольного закону. В їх числі – картелі, які, як вважається, можуть не витримати жорсткої конкуренції, а також такі, чиї підприємства більше за інші постраждали від спаду. ЯКСТ стала більш активно розслідувати випадки анти конкурентної практики і заявила про намір до 1998 року скасувати всі існуючі пільги.

Отже, в антимонопольній боротьбі в Японії (у нас ця важлива справа – у зародковому стані) вирішальну роль відіграє держава в особі як самого японського уряду, так і урядів могутніх торгових партнерів країни.

 

2.4.3 Сполучені Штати Америки

Як відомо в 30-х рр. в США розгорнулась гостра економічна криза, вихід з якої Д. Рузвельт знайшов реалізувавши Кейнсіанську модель виходу з кризи.

Дж. М. Кейнс виходив із того, що ключовою проблемою капіталістичного відтворення є ємкість ринку, можливості його розширення у відповідності із збільшенням пропозиції товарів. Недостатність “ефективного попиту”, по Кейнсу, лежить в основі кризових явищ, безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів зростання виробництва, економічних криз та ін.

Рекомендації Кейнса зводяться до збільшення ефективного попиту. Держава повинна стати значним інвестором, організовувати суспільні роботи: будівництво шляхів, будинків громадського користування: шкіл, лікарень та ін., проведення меліоративних робіт і ін. Перевага повинна бути віддана таким вкладенням, що збільшують попит, не збільшуючи пропозиції товарів, які є предметами споживання робітника та його сім’ї. У цьому відношенні, як писав Кейнс: ”Спорудження пірамід, землетруси, навіть війни можуть послужити до збільшення багатства…”

Інвестиції держави повинні здійснюватися не за рахунок підвищення податків, а за рахунок дефіцитного фінансування – випуску в обіг додаткової кількості гроей. Податки тільки перерозподіляють попит, а емісія грошей дає можливість його збільшити. Додаткова емісія грошей викликає інфляцію, знижує

реальну зарплату і дозволяє підвищити граничну ефективність капіталу, зацікавлює його власників вкладати гроші у виробництво. Низький рівень процента, за що також виступав Кейнс, сприяє “накачуванню” грошей в економіку, зростанню ефективного попиту.

Адміністрацією Ф. Д. Рузвельта було впроваджено міри кейнсіанського характеру, що мали назву – “Новий курс”. Це була система заходів для подолання так званої Великої депресії 1929-33рр.

Зокрема, вона передбачала збільшення попиту. Була введена допомога для безробітних. Підвищувалася зарплата за рахунок встановлення її мінімуму, скорочення робочого тижня. Адміністрація сприяла збільшенню зайнятості за рахунок проведення суспільних робіт.

Долар