Іноземний досвід подолання економічних криз

Поступовість в проведенні реформ втримала індустріальний сектор, в якому держава займала важливі позиції як власника найбільших національних підприємств, від обвального спаду. Найбільш високі темпи були досягнуті за рахунок обробляючих галузей (77% промислових виробництва), де в 1995 і 1996 рр. середньорічні показники зростання досягали 12%, насамперед за рахунок випуску споживчих товарів, а також товарів тривалого користування, транспортного і енергетичного обладнання.

Реформи в промисловості включають скорочення обов'язкового ліцензування (у перші роки реформ деліцензування порушило 125 галузей, 34% обробляючої промисловості), спрощення правил регулювання об'єму і номенклатури продукції, обмеження сфери, резервованої раніше виключно за госсектором, зниження акцизів і податків на фізичних облич і на прибутки корпорацій, розширення іноземної участі в акціонерному капіталі спільних підприємств, денаціоналізацію.

За рахунок залучення іноземного капіталу передбачається добитися модернізації провідних галузей промисловості, отримання нових технологій, підйому конкурентоздатності продукції, особливо машинобудування.

До початку 1997 р. в 35 галузях іноземний капітал дістав право автоматичного затвердження Резервним банком Індії 51% участі, потім цей показник був піднятий урядом до 74% в 9 галузях, включаючи виробництво і передачу електроенергії, дорожнє будівництво, споруду трубопроводів, холодильних установок і сховищ для сільськогосподарської продукції. У січні 1997 р. уряд розширив пріоритетні сфери, дозволені для прямих іноземних інвестицій. Вони включають інфраструктуру, експортні виробництва, підприємства, що підвищують зайнятість, особливо в сільських районах, проекти в соціальній області (госпіталі, школи). 100% участь іноземного приватного капіталу допускається у разі відсутності адекватного індійського партнера, якщо використовується передова технологія і експортується не менше за 50% продукції. Уряди штатів також мають право залучати іноземний капітал. За оцінкою уряду, всі ці заходи підвищили інтерес іноземних фірм, в тому числі ТНК. Загальне число угод про співпрацю з 1991 р. по жовтень 1996 р. перевищило 10 тис., з них 49% відносяться до інфраструктурних проектів, 13% до виробництва капітальних товарів, 15% – споживчих. Однак спостерігається розрив, що збільшується між висновком угод і початком реалізації проектів.

Важливою частиною реформ в промисловості стало скорочення бюджетних інвестицій в підприємства госсектора, їх комерціалізація і часткова денаціоналізація. Спеціально створена урядова комісія почала з 1996 р. продаж частини акцій 40 державних компаній. У 1996 р. за рахунок такого продажу передбачається отримати 70 млрд. рупій, реальні ж надходження становили 3. 6 млрд.

Уряд продовжує приділяти особливу увагу ТЭК, оскільки хронічна напруженість энергобаланса стримує розвиток економіки. Споживання нафти і нафтопродуктів склало в 1996 р. 74. 7 млн. т, їх імпорт досяг 47. 7 млн. т проти 41. 3 млн. в попередньому році. У 1996 р. намітилося деяке падіння видобутку нафти, викликане зниженням числа свердловин, що експлуатуються. Ця несприятлива тенденція до відомої міри компенсується збільшенням виробництва природного газу – з 708 тис. кілоджоулей в 1996 р. по 732 тис. в 1997 р.

Головні зміни полягають в поступовому скороченні позицій держави в ТЭК. Для залучення приватних інтересів уряд дозволив місцевим компаніям вести здобич на невеликих родовищах нафти і газу. Приголомшуючі часті інвестиції в розвитку маркетингової інфраструктури для нафтопродуктів. До 67% всіх споживаних енергоресурсів дає низькоефективна вугільна галузь. Одній з головних причин неефективності є погана якість вугілля. З лютого 1997 р. уряд розширив права приватних компанії у встановленні цін на вугілля, а також спростило процедуру залучення іноземного капіталу.

У металургії державі також належали самі великі заводи, побудовані за допомогою колишнього Радянського Союзу, ФРН і Великобританії. Індія входить в число країн – основних виробників стали, але на відміну від них чисельність зайнятих на місцевих сталелитейних підприємствах зростає: 1995 м. 280 тис. чол. в порівнянні з 200 тис. в 1975 р., оскільки в технічно передових країнах нарощування виробництва йде за рахунок мінізаводів нового покоління з невеликим персоналом, що робить їх більш ефективним в порівнянні із заводами-гігантами. У результаті конкурентоздатність індійської сталі залишається невисокою.

У зв'язку з розширенням будівництва стійко високими темпами зростає виробництво цементу – з 51. 6 млн. т в 1991 р. до 81. 2 млн. в 1997 р. З галузей легкої промисловості найбільшої є текстильна, яка забезпечує п'яту частину усього промислового виробництва, третина експортних надходжень і зайнятість 20 млн. людина. Уряд провів деліцензування галузі, розширив експортні квоти, ослабив контроль над цінами.

Реформи не змінили курсу уряду на підтримку малого бізнесу. Темпи його зростання в 90-е роки склали в середньому 11-12% в рік, перевищивши аналогічний показник для промисловості загалом. На відміну від більшості країн для визначення малого підприємства тут використовуються, нарівні із зайнятістю, і фінансові критерії. Дозволені інвестиції в будівлі і обладнання в дрібній промисловості були підвищені в 90-е роки з 6-7. 5 млн. рупій до 30 млн., а для самих дрібних підприємств виросли з 500 тис. до 2. 5 млн. рупій. За 1991-1995 рр. чисельність малих підприємств виросла з 2 млн. до 2. 7, зайнятість на них – на 2. 5%, вартість їх продукції – в 2 рази, а її експорт – більш ніж в 2. 5 рази.

У той же час малі підприємства складають переважну більшість підприємств, які індійська статистика визначає як «хворі», неефективні. Недовантаження їх виробничих потужностей коливається на рівні