Напрямки і види соціальної роботи з мігрантами

етнічні (етнічна ворожнеча, пригноблення і переслідування за етнічними ознаками, прагнення до етнічного возз'єднання) ;

релігійні (релігійна нетерпимість і ворожнеча, релігійне паломництво) ;

військові (воєнні дії на певній території і бажання людей уникнути можливих їх наслідків) ;

екологічні (несприятливі природні умови регіону, екологічні катастрофи і т. д.).

Безумовно, у кожному конкретному випадку процес переміщення великих або малих груп людей може мати і свої специфічні причини, які не відносяться до інших учасників міграційних процесів.

 

 

Незалежно від своєї видової приналежності і причин більша частина міграційних процесів і потоків підкоряється певним внутрішнім закономірностям і тенденціям. В умовах сучасного суспільства такими є:

глобалізація міграційних процесів, на сьогодні до них залучено від 60-ти до 130-ти мільйонів чоловік, і ці цифри мають стійку тенденцію до зростання;

збільшення ролі міграційних процесів у демографічному розвитку більшості країн світу;

фемінізація міграційних потоків, частка жінок серед мігрантів сьогодні становить до 48%, а в окремих випадках – до 60%;

становлення і розвиток міграційного ринку праці, за даними ряду експертів до 90 мільйонів сучасних мігрантів є його учасниками;

ріст вимушеної і нелегальної міграції, основна частина учасників якої – це люди, які проживають у слаборозвинених країнах і регіонах, у державах і прагнуть до пошуку нових, більш сприятливих умов для свого життя. Значне число вимушених і нелегальних мігрантів становлять сьогодні вихідці з країн Африки, Південної Америки, Середньої Азії і Закавказзя, Афганістану і колишньої Югославії.

ріст масштабів екологічної міграції, до якої, за деяким даними, залучено від 50 до 70 мільйонів чоловік.

Така значна розмаїтість типів, причин і тенденцій, властивих міграційним процесам, породжує не менш значну розмаїтість проблем, з якими зіштовхуються мігранти і які необхідно вирішувати, найчастіше, в умовах гострого дефіциту часу й інших необхідних ресурсів. Для реального і ефективного вирішення цих проблем необхідні відповідні правові основи і законодавча база.

В умовах сучасного суспільства, яке усвідомлює проблеми міграції як універсальні, склалася і діє правова база вирішення соціальних проблем мігрантів, яка містить у собі як міжнародне, так і державне законодавство. До основних актів міжнародного права, призначених для соціального захисту мігрантів, можна віднести, по-перше, Конвенцію ООН про статус біженців, прийняту у 1951 р., яку до сьогодні ратифікували більшість держав-членів ООН. По-друге, це окремі статті і положення Заключного акту наради з європейської безпеки і співробітництва, підписаної у 1975 р. в Хельсінкі главами всіх європейських держав, США і Канади. Це, у першу чергу, ті статті і положення, які стосуються права вільного виїзду і в'їзду в країну, права на політичний притулок та ін.

У законодавстві сучасної України на захист прав мігрантів і на регулювання питань, пов'язаних з їхнім перебуванням у країні спрямовані такі законодавчі акти як закони «Про біженців», Державна міграційна програма, Закон «Про громадянство України». Необхідно відзначити, що подібні закони є для України порівняно новими і їх можна розглядати як більш-менш адекватну реакцію на ситуацію, при якій вона перетворилася в один з найбільших центрів міграційної активності.

Відзначені вище масштаби і різноманіття міграційних процесів і потоків приводять до того, що сьогодні вже можна говорити про нову соціальну спільність – спільність мігрантів, яка має свою внутрішню структуру, свою систему цінностей, потреб та інтересів. Однак ця спільність внутрішньо неоднорідна, що знаходить вираження навіть у неоднозначності понять, які використовуються для її позначення: «мігранти», «біженці», «вимушені переселенці», «переміщені особи» та ін. Ця обставина створює додаткові труднощі і для вирішення проблем мігрантів на всіх рівнях соціальної організації. Справа в тому, що зміст і основні аспекти технології соціальної роботи з мігрантами багато в чому визначаються тим, до якої категорії цих осіб вони належать.

Розглядаючи внутрішню структуру такої соціальної спільності, як мігранти, необхідно аналізувати її за наступними ознаками:

за напрямками переміщення людей;

за причинами, які змусили їх до переміщення.

За першою ознакою можна виділити такі категорії мігрантів як емігранти (які виїжджають з країни) та імігранти (які в'їжджають у країну). У цих випадках виникаючі проблеми, в основному, носять менш гострий характер, тому що людина, свідомо роблячи рішення щодо в'їзду або виїзду з країни, розраховує на певну підтримку (наявність запрошення на роботу або на навчання, наявність родичів або друзів, у яких можна знайти притулок і т. д.). Безумовно, проблеми виникають і тут, але, водночас, є й певна основа для їх якнайшвидшого вирішення.

За другою ознакою виділяються біженці і вимушені переселенці. Це найбільш важкі категорії мігрантів з погляду обтяженості різними супутніми проблемами. Саме ці люди потребують соціальної підтримки і допомоги з боку держави і суспільства, у яке вони потрапляють. Для того, щоб така допомога була організована якомого ефективніше, необхідно враховувати наступні обставини.

Відповідно до Конвенції ООН про статус біженців, біженці – це мігранти, які були змушені покинути свою країну через обгрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати з якихось причин (расових, релігійних, політичних, за приналежність до якої-небудь групи або організації). Інакше кажучи, відповідно до основного міжнародно-правового акту, спрямованого на захист прав мігрантів, біженець – це