Лінгвостилістичний та семантико-когнітивний аспекти поетики Е.Дікінсон

Через усамітнення Е.Дікінсон її світогляд формується під впливом рідного оточення (Sh.Alfrey, М.Zapedowska), зокрема батьківського дому, який вона називає своєю фортецею (M.Bingham), та містечка Амхерст, де поетеса проводить усе своє життя. Ізольований спосіб життя авторки виявляється у формуванні нею ідіосинкратичних способів концептуалізації світу, де КОНТЕЙНЕР, часто закритий, є одним із домінуючих концептуальних образів, знаходячи застосування щодо різних понять: “The vastest earthly Day / Is shrunken small” (Dickinson, 1328), “Glass was the Street – in tinsel Peril / Tree and Traveller stood – / Filled with the Air with merry venture” (Dickinson, 1498). Таке бачення бере початок від ізольованого життя поетеси, яка спостерігає за світом із вікна свого “дому-контейнера”.

Метафора КОНТЕЙНЕР фігурує у значній кількості віршів Е.Дікінсон: “Experiment to me / Is every one I meet / If it contain a Kernel?” (Dickinson, 1073), “Pain – extends the Time –” (Dickinson, 967), “The Outer – from the Inner” (Dickinson, 451), що пов’язано з біографічними фактами та відповідним індивідуальним світоглядом поетеси. КОНТЕЙНЕР у цих текстах є заповненим (“Kernel”, “Inner”), що доводить більшу зацікавленість авторки у його змісті, а не формі.

Концептуальні метафори в поетичних текстах Е.Дікінсон різноманітні, а їх найбільша оригінальність досягається тоді, коли вони накладаються одна на одну або взаємопов’язані в межах одного вірша. У цьому разі спостерігається конвергенція словесно-поетичних образів, як у “My Heart upon a little Plate / Her Palate to delight / A Berry or a Bun, would be, / Might it an Apricot!” (Dickinson, 1027), де серце (духовність) асоціюється з буденним задоволенням від вживання їжі. Накладання метафор сприяє експресивності віршованих текстів, оскільки виникає можливість проведення несподіваних паралелей між об’єктами духовної та матеріальної сфери.

Постійне звернення Е.Дікінсон до образів природи доводить, що метафору ПРИРОДА – ЦЕ ЛЮДСТВО можна вважати мегаметафорою (P.Werth, P.Stockwell) поетичного доробку авторки. В її уяві весь навколишній світ наповнений живими предметами, і морський вал вміє розмовляти: “A billow whispered in his Ear” (Dickinson, 1749), неначе існує відомий лише їй фантастичний мікрокосм. Серед домінантних метафор поезій авторки є концептуальна метафора МОРЕ – ЦЕ ПОВІТРЯ (М.Freeman). Сприйняття концепту повітря як простору буття людини через море експліцитно з’являється у семи віршах Е.Дікінсон та присутнє імпліцитно ще у ряді віршів поетеси, що дозволяє розглядати його у якості домінанти. Ми вважаємо за доцільне розширити бачення цього концепту, оскільки море осмислюється не лише як повітря, а й як завершення життєвої “подорожі” людини в морській неосяжності, що спостерігаємо у вірші “My River runs to thee – / Blue Sea! Wilt welcome me? / My River waits reply – Oh Sea – look graciously – / I’ll fetch thee Brooks / From spotted nooks – / Say – Sea – Take Me!” (Dickinson, 162), де річка тече у напрямку до моря, сподіваючись на його гостинність, що дозволяє нам виявити метафору ЖИТТЯ – ЦЕ ПЛИН РІЧКИ ДО МОРЯ, яка перегукується з українським виразом “плин життя” і російським “течение жизни”. Фраза “My River runs to thee” є метонімією, де поняття “річка” позначає життя людини, тоді як море символізує смерть, місце закінчення життя, причому смерть сприймається як бажаний “пункт призначення” людини.

Концепт КОХАННЯ є ще одним визначальним концептом у поетичних текстах Е.Дікінсон. У своїх віршах поетеса не зводить кохання до певного шаблону, а експериментує з його різноманітними баченнями, як ось тут, де КОХАННЯ – ЦЕ БЕЗМЕЖНІСТЬ: “Love – though art high – / [...] / Love – though art deep – / […] / Love – though art Veiled –” (Dickinson, 453). Також КОХАННЯ – ЦЕ САМОТНІСТЬ: “Love reckons by itself – alone –” (Dickinson, 826). Е.Дікінсон порівнює кохання і з поезією: “This – would be Poetry – / Or Love – the two coeval come –” (Dickinson, 1247), де КОХАННЯ – ЦЕ ПОЕЗІЯ є ключовою метафорою. У баченні Е.Дікінсон кохання є живою істотою: “But love is tired and must sleep, / And hungry and must graze” (Dickinson, 1731). Загалом такі метафори можна уніфікувати в одну ключову концептуальну метафору ПОЧУТТЯ – ЦЕ ЖИВА ІСТОТА, яку вважаємо ще однією домінантою авторського стилю поетеси.

Характерним для когнітивного стилю Е.Дікінсон є концепт СМЕРТЬ. Сцени смерті в творах авторки надзвичайно натуралістичні (наприклад, прах людей, дзижчання мухи, яке людина чує після своєї смерті,), попри те, що існують інші, більш соціально прийнятні слова, синонімічні поняттям “смерть”, “помирати”: “I heard a Fly buzz – when I died –” (Dickinson, 465), “This quiet Dust was Gentlemen and Ladies / And Lads and Girls –” (Dickinson, 813). Серед концептуальних метафор, які стосуються смерті, є СМЕРТЬ – ЦЕ НІЧ: “The Night's tremendous Morrow” (Dickinson, 1533); СМЕРТЬ – ЦЕ ВТРАТА КОХАННЯ: “Dying! To be afraid of thee / […] / The leaving Love behind” (Dickinson, 831); СМЕРТЬ – ЦЕ ДРІБНИЧКА: “They may take