Модуль 1. Самостійна робота і поточний контроль. Змістовий модуль 1. Роль НБУ в економіці держави та порядок формування пасивів банку

До депозитів до запитання належать також кореспондентські рахунки банків, відкриті в НБУ чи банках-кореспондентах для виконання платежів і розрахунків в односторонньому порядку чи за дорученням один одного. Кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках-кореспондентах, називаються НОСТРО-рахунками, а кореспондентські рахунки, відкриті банками-кореспондентами в даному банку, - ЛОРО-рахунками. Як звичайно, при налагодженні кореспондентських відносин між банками сторони передбачають можливість утворення овердрафту за цими рахунками

Головний недолік депозитів до запитання для банку - це потреба в оперативному резерві для підтримки ліквідності (через потенційну можливість вилучення в будь-який момент грошей з рахунків до запитання).

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання коштів. Розірвання депозитного договору передбачає штрафні санкції (переважно це відмова у сплаті відсотків).

Розрізняють власне строкові депозити та депозити з попереднім повідомленням про вилучення з обумовленим терміном попередження про зняття коштів.

Строкові вклади є проміжними між вкладами до запитання й ощадними вкладами. Вони відрізняються від ощадних депозитів тим, що мають порівняно невеликий, чітко обумовлений термін розміщення в банку, хоча й більший, ніж за депозитами до запитання. Крім того, розмір строкових вкладів встановлюється

Ощадні вклади застосовують для накопичення грошових заощаджень. Для них характерне повільне зростання й те, що використання коштів часто відбувається через кілька років.

Ощадні та строкові депозити класифікують залежно від порядку нарахування і сплати відсотків за ними:

вклади з фіксованою і плаваючою відсотковою ставкою;

з періодичним нарахуванням і сплатою відсотків або сплатою відсотків після закінчення терміну вкладу;

-рахунки з простими або складними відсотками.

Прості відсотки нараховуються за такою формулою:

 де Ро - початкова сума вкладу; п - термін вкладу (кількість періодів нарахування відсотків); і - відсоткова ставка. Складні відсотки розраховуються так:

 Залучення коштів банками може здійснюватися також за допомогою боргових короткострокових цінних паперів -депозитних і ощадних сертифікатів, банківських векселів.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування коштів і отримання власником через зазначений термін депозиту та належних відсотків (продається переважно юридичним особам).

Ощадний сертифікат - це документ, що свідчить про внесення до банку певної суми коштів на фіксований термін із виплатою визначеного відсотка (розміщується серед фізичних осіб).

Перевагою емісії сертифікатів для банків є те, що клієнт, бажаючи вилучити кошти з банку, може продати цінні папери на вторинному ринку, і банк не відчує втрати ресурсної бази. Для клієнта в разі потреби у ресурсах не виникає ризику штрафних санкцій, як у випадку закриття рахунку.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат, йому притаманні й усі ознаки векселя. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого банк виписує вексель із зазначенням імені покупця та дати внесення коштів. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселя.

 

Метою банківського менеджменту в сфері управління зобов'язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів із найменшими витратами для фінансування активних операцій, що має здійснити банк.

Депозитна політика банку - це стратегія та тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їхніх джерел.

На формування депозитної політики безпосередньо впливає низка чинників, які можна розділити на зовнішні та внутрішні. 

До зовнішніх факторів належать:

•державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

•динаміка основних економічних показників (рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо), а також економічний розвиток регіонів, їхня інфраструктура;

•розвиток банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

•рівень довіри до комерційних банків та інших фінансово-кредитних інститутів, ступінь поінформованості населення про діяльність банків, наявність системи страхування депозитів;

•стан демографічної ситуації в країні. Як свідчить практика, рівень національних заощаджень вищий у тій територіальній одиниці, де більше молоді.

До внутрішніх чинників впливу на депозитну політику можна зачислити:

•надійність та імідж банку як визначальний показник для потенційних вкладників;

•фактори, що визначають можливості банку залучати ресурси в різних регіонах та просувати послуги до клієнта (наявність розгалуженої мережі філій);

•показники динаміки депозитних операцій банку (якість депозитного потенціалу банку);

•спектр депозитних продуктів, що пропонуються клієнтам;

•процентна політика, яка є одним із найважливіших індикаторів оцінки конкурентної позиції депозитної політики банку;

•технологічне супроводження депозитних операцій банками (можливість управління депозитними рахунками за допомогою телефону, Інтернету, якість ліній зв'язку і телекомунікацій, мережа РОS-терміналів і банкоматів);

•сервісні умови (якість обслуговування банком, можливості надання додаткових послуг вкладнику);

•інтенсивність та якість рекламної кампанії;

•масштаби витрат на формування й управління депозитним портфелем банку.

Критерії оптимальної депозитної політики такі:

• забезпечення взаємозв'язку між депозитними і кредитними та іншими активними операціями банку для підтримки його фінансової стійкості;
• диверсифікація ресурсів банку з мстою мінімізації ризику;
• сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, видами послуг, ринками);
• диференційований підхід до різних груп клієнтів;
• створення