Теорія держави і права

дає підставу говорити про три стадії правозастосовчій діяльності. Це: установлення фактичних обставин справи; установлення юридичної основи справи; рішення справи.

Єдиною споконвічною підставою початку процесу застосування правових норм є настання передбачених ними фактичних обставин. Тому перша стадія правозастосування складається у встановленні юридичних факторів і юридичних складів (сукупностей різних факторів). Це можуть бути “головні фактори” і факти, що підтверджують головні, але обов'язково ті й у тім обсязі, як того вимагає нормальний дозвіл юридичної справи. У ряді випадків коло обставин, що підлягають установленню, позначений у законі.

Часто збір доказів і попереднє установлення фактів є справою одних осіб, а винесення рішення в справі – інших. Однак правозастосовчій орган у цьому випадку зобов'язаний переконатися в достатності фактів і їхньої обґрунтованості.

Ні прокурор, що затверджує обвинувальний висновок, ні суддя, що розглядає кримінальну справу, ні директор чи підприємства начальник УВС, що видає наказ про заохочення працівника, не можуть поставитися до своїх обов'язків формально, покладаючись на представлені матеріали.

Метою першої стадії правозастосовчого процесу є досягнення фактичної об'єктивної істини. Тому особлива увага законодавство приділяє доведенню. У ньому фіксується, які обставини мають потребу в доведенні, а які – немає (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться визначеними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу є завжди справою правозастосовця.

Установлення юридичної основи справи включає: – перебування норми, що підлягає застосуванню; – перевірку правильності тексту акта, у якому міститься шукана норма; – перевірку дійсності норми і її дій у часі, у просторі і по колу осіб; – з'ясування змісту норми.

Усі зазначені дії служать однієї мети – правильної кваліфікації фактів, а виходить, зміцненню законності і правопорядку, тому можуть бути об'єднані в одну стадію. Звичайно, вони тісно стуляються і переплітаються в дійсності з діями, що складають зміст попередньої стадії.

Особливо варто сказати про ту стадію, коли правозастосовця не знаходить норми, що регулює установлені факти. З цього випливає щонайменше два висновки: чи законодавець не вважає за необхідне регулювати дані обставини і приймати по них які-небудь рішення юридичного характеру, чи в наявності пробіл у законі.

36. Акти застосування норм права

Підсумком правозастосовчій діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування.

Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки і якими і т. д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

Кожен акт застосування права є актом – документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчіх актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права – кримінального, цивільного, адміністративного.

  Акт правозастосування є різновидом поняття «акт керування» і використовується як для характеристики дії відповідного органа, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері керування такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління – результат правозастосовчій діяльності.

Правозастосовчі акти можна розділити на групи. Вчені останнім часом починали багато спроб виділити й описати окремі групи актів. Широке поширення одержало поділ на групи вченим Ш. Берени, що дав характеристику їхньої системи в області посібника народним господарством: а) «Власницькі» акти керування; б) владні акти в області застосування права; в) акти прямого здійснення центрального посібника; г) координаційні акти; д) орієнтовані індивідуальні акти.

Такі класифікації носять локальний характер і не можуть представити всю систему застосовних актів органів державного керування в цілому. В основу єдиної класифікації повинні бити покладені всі чотири правила розподілу обсягу поняття: а) наявність того самого підстави; б) рівність обсягу членів класифікації обсягу класифікуємого класу; в) необхідність взаємного виключення один одним окремих членів класифікації; г) логічна безперервність розподілу на класи.

Також в основу поділу актів на види можуть бути покладені всілякі ознаки. До числа таких ознак можна віднести: а) ціль правозастосовчого акта; б) сферу використання; в) характер регульованих відносин; г) характер відображення змісту норми права в змісті правозастосовчого акта; д) ступінь відображення нормативного веління в змісті правозастосовчого акта; е) орган, що видає правозастосовчій акт; ж) спосіб прийняття акта; з) особливості змісту акта; і) форма вираження.

Акти застосування права можуть бути всілякими. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних підставах: за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т. д. ; по суб'єктах їхній що видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів;