Саморозвиток фахівця з економіки як фактор гуманізації педагогічного процесу у вищій економічній школі

Формулювання цілей статті. Метою статті є аналіз стану розробки проблеми та представлення процесу саморозвитку фахівця з економіки як фактора гуманізації педагогічного процесу у вищий економічній школі.

Виклад основного матеріалу. Аналіз поняття «саморозвиток» почнемо з його лінгвістичного тлумачення. У тлумачному словнику російської мови поняття «саморозвиток» має два трактування. По перше: збагачення власних знань шляхом самостійних занять. По-друге: означене поняття розуміється як «саморух», тобто розвиток, рух у природі та суспільстві, що здійснюється у процесі подолання протиріч та боротьби протилежностей. [6]

Як свідчить аналіз наукової літератури проблема саморозвитку особистості привертала до себе увагу ще з античності. У другій половині XX століття філософські аспекти саморозвитку особистості розроблялись Г. Ю. Глезерманом, І. А. Донцовим, Ю. Я. Злотніковим, В. П. Кисельовим, Е. А. Коваленко, С. М. Ковальовим, В. О. Лозовим, Д. С. Шимановським та ін. Зупинимось на одному з останніх досліджень., що виконано на кафедрі філософії і політології Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, а саме дослідженню Е. А. Коваленко [4]. Дисертація присвячена аналізу ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості у різних типах суспільств. У роботі представлено аналіз його сутнісних рис, змісту і основних форм. Розкрито основні компоненти внутрішнього світу людини, і в першу чергу структуру ціннісного блоку, які, ми погоджуємося з автором, суттєво впливають на саморозвиток особистості і спрямовують цей процес. Окрім того. Обґрунтовано значущість світогляду та сенсу життя у ціннісних механізмах усвідомленого саморозвитку особистості. Подається також аналіз його стратегій, технологій і моделей у різних типах суспільств. Автор наполягає на розмежуванні прогресивних (соціально-творчих) стратегій і моделі роботи над собою та деструктивних, зорієнтованих на руйнування існуючих суспільних відносин, а також саморуйнівних тенденціях внутрішньої активності. Науковець доводить, що ціннісна спрямованість усвідомленого саморозвитку особистості залежна від домінуючих цінностей конкретно-історичного суспільства та індивідуального вибору особистості. У XX столітті у світі і, зокрема в Україні, стратегії саморозвитку особистості реалізовувалися, вважає Е. А. Коваленко, в напрямках «людина – суспільство», «людина – техніка», «людина – природа», «людина – релігія», «людина – нація», «людина – людина» та ін.

Найбільші зусилля у вивченні означеної проблеми докладалися представниками психолого-педагогічного напрямку. Дослідження проблеми саморозвитку особистості, а також механізмів означеного процесу у зарубіжній психології представлено у працях психологів, що вивчають феномен самоактуалізації (А. Адлер, А. Маслоу, Г. Олпорт К. Роджерс, В. Франкл, К. Юнг та інші) аналіз зарубіжних концепцій особистості де індивід має такі характеристики як активність, здатність жити «зараз та тут» у тісному зв'язку з минулим та майбутнім, незалежність у діях та відповідальність за свої рішення, гнучкість поведінки, самоприйняття, контактність, креативність, свідчать, що вони найбільш близько у своєму розумінні особистісної психологічної організації знаходяться з вітчиз-няними теоріями суб'єктного підходу в психології (А. В. Брушлінський, В. В. Заков, С. Л. Рубінштейн та інше).

Саморозвиток особистості в процесі професійного становлення може бути розглянуто в аспекті інтелектуально-діяльнісного розвитку людини (Л. С. Виготський, Я. А. Пономарьов, С. Л. Рубінштейн та інші) як поступове проходження чотирьох «зон найближчого особистісного та професійного розвитку» (Л. С. Виготський, Л. М. Попов), з взаємопереходами (А. И. Леонтьев) зовнішньо та внутрішньопланових дій. Серед останніх робіт психологів потребує уваги дисертація О. М. Ібрагімової, що присвячна проблемі здатності суб'єкта навчальної діяльності до професійного саморозвитку[3]. Проведене дослідження дозволило переконатися, що інтелектуально-діяльнісний розвиток людини здійснюється як послідовне проходження чотирьох «зон найближчого особистісного та професійного розвитку», з «взаємо переходами» зовнішньопланових дій у внутрішньопланові та навпаки. Це дозволяє розкрити механізми саморозвитку особистості у процесі професійного становлення. Окрім того, зазначає авторка, дослідження здатності до професійного саморозвитку дозволяє розкрити зміст «зон найближчого розвитку» у інтелектуально-особис-тісному саморозвитку суб'єкта. О. М. Ібрагімовою встановлено, що згідно ідеї, яка розглядає людину як суб'єкт у роботах С. Л. Рубінштейн, А. В. Бру-шлінського, В. В. Занкова, А. Л. Журавльова та інших, модель суб'єкта розвитку та саморозвитку (Л. М. Попов) достатньо повно охвачує всю проблематику у розумінні особистісної феноменології та може бути базою для наступних експериментів. Окрім того, на думку науковця, в організації емпіричного дослідження професійного саморозвитку студентів вона має виступати у якості методологічної основи, у найбільшому ступені відповідаючи вимогам його меті. На базі моделі людини як суб'єкта саморозвитку та на матеріалі студентів-психологів О. М. Ібрагімовою вивчена особистісна характеристика суб'єкта саморозвитку, що зв'язана з поняттям внутрішня детермінація (емоційно-вольова та комунікативна сфери). Таким чином, дослідницею було встановлено, що студенти-психологи готові до співпраці, їм властива легкість у встановленні безпосередніх міжособистісних контактів, вони віддають перевагу роботі, яка потребує постійного спілкування з людьми, вони емоційно дисципліновані. Майбутні фахівці стабільні та врівноважені, наполегливі у досягненні мети, гнучкі та дипломатичні у спілкуванні. їм властива відповідальність та самодисципліна. Проведене дослідження дозволило виявити, що вивчення здатності суб'єкта навчальної діяльності до професійного саморозвитку дозволяє побачити зони найближчого розвитку у інтелектуально-особистісному саморозвитку суб'єкта. О. М. Ібрагімовою були виявлені три зони інтелектуально-діяльнісного розвитку студентів-психологів у зовнішньо- та внутрішньо планових діях (І зона – 60% студентів, І І зона – 30%, І І І – 10%). Перераховані зони співвідносяться з виокремленими теоретично зонами у концепції людини як суб'єкта саморозвитку. До четвертої зони розвитку, на думку авторки, у динамічної складової просторово-часового комплексу суб'єкта розвитку може бути віднесені психологи-професіонали. Для студентів-психологів