Самовиховання: історія, теорія, методика

Само-переконання. У якійсь ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.

Самонавіювання. Використовують за необхідності по долати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень.

Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися». На відміну від само-переконання самонавіювання не передбачає аргументування.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Само-підбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

Само-заохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Само-переключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних учинків.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

Само-наказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях.

Само-заборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Само-заборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

За твердженням В. Сухомлинського: 

Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою своєю суттю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням – це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри.

 

 

Підводячи підсумки виконаної роботи, хочеться відзначити незаперечний факт, що задатки творчої особистості є у кожної людини. Потрібно ці задатки виявити і виходячи з них, формувати свою неповторну творчу особистість. Мабуть, не варто вкладати у поняття «творча здатність особистості» тільки художньо – естетичну спрямованість. Творчість присутня в будь-якій роботі, у всякому вченні, варто лише трішки включити уяву. Отже, самовиховання – педагогічно керований процес. Психологічна та практична підготовка до роботи над собою складає одну з найважливіших завдань виховання. Ми спробували виділити основні етапи виникнення та розвитку самовиховання.

По-перше, це усвідомлення свого способу життя, осмислення значущості тієї діяльності, яка вимагає самовиховання.

По-друге, оволодіння навичками самостійної роботи в тій області діяльності, в якій хочу добитися успіху.

По-третє, складання програми самовиховання. Це дуже важливий етап роботи над собою. Тут потрібна допомога, щоб оцінити, наскільки об'єктивно судиш про себе, чи вірні цілі я ставлю і чи потрібні прийоми вибираю.

По четверте, організація самовиховання у вибраній діяльності. Це найбільш відповідальний етап при переході від виховання до самовиховання. Без конкретної діяльності бажання стати краще залишиться тільки бажанням.

По-п'яте, треба включити самовиховання в цілісний процес формування особистості. Вищий етап переходу виховання в самовиховання починається тоді, коли хочеш і вмієш працювати над собою, коли оформилися мотиви, цілі та методи самовиховання.

Таким чином, якщо переконати себе в необхідності самовиховання, то процес формування творчої особистості буде протікати більш ефективно. Таким чином, самовиховання є невід'ємною частиною розвитку творчих здібностей особистості. Самовиховання допомагає підлітку впоратися з власною лінню, побороти погані звички, ставитися до себе і своєї творчості критично, що більшою мірою обумовлює рівень професіоналізму в тій чи іншої творчої діяльності, тобто критично ставлячись до своєї діяльності людина, бачить, де йому варто «піднажати», а де й «попустити», або вибрати інший шлях для своєї творчої діяльності.

 

 

1. Главацька О. Л. Основи самовиховання особистості [Текст]: Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2008. – 206с

2. Грищенко С. Самовиховання молоді як основа формування професійного потенціалу [Текст] / С. Грищенко // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка: зб. наукових праць. – 2010. – Вип. 80; Те ж [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //archive. nbuv. gov. ua/portal/soc_gum/vchdpu/ped/2010_80/Grischenko. pdf

3. Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. -К. : Кондор, 2005. -670 с.

4. Лютий В. П. Теоретичні підходи до проблеми попередження протиправної поведінки у підлітковому віці// Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. пр. – К., 2009. – Кн. 2. – С. 13-22.

5. Вітенко І. С., Борисюк А. С., Вітенко Т. І. Основи психології. Основи педагогіки: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 200 с

6. Омеляненко В. Теорія і методика виховання [Текст]: навч. посібник / В. Омеляненко, А. Кузьмінський. – К. : Знання, 2008. – 415 с.

7. Основи психології і педагогіки: навчальний посібник / О. М. Степанов, М. М. Фіцула. – 2-ге вид., виправ., доп. – Київ: Академвидав, 2006. – 520 с

8. Лазарчук Л. Ю. Основи педагогіки: Матеріали для лекційного курсу та семінарських занять/ Л. Ю. Лазарчук, І. З. Майданюк. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 550 с.

9. Карпенчук С. Т. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К. : Вища школа, 2005. – 341 с.

10. Слюсаренко Н. В. Організаційно-педагогічні основи соціалізації підлітків у молодіжних організаціях [Текст]: Навч. посіб. / Н. В. Слюсаренко, О. Є. Панагушина. -Херсон: Айлант, 2006. – 145 с.

11. Оржеховська В. М. та ін. Посібник з самовиховання. – К., 1996. – 192 с.

12. Педагогіка: Навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – 2-е вид., випр. і доп. – Вінниця: «Книга-Вега», 2003. – 416 с

13. Сухомлинський В. О. Виховання і самовиховання / Збірник творів у 5-ти т. – Т. 5. – С. 229-239.