Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам’ятках ХVІ – ХVІІ ст.

Порядок слів може бути й непрямий (найчастіше простежується вживання дієслова постпозитивно до залежних слів). Це засвідчує правильність тверджень фразеологів про перестановку компонентів фразеологізмів без порушень цілісності значення. Це дало нам підстави виокремити інверсійні варіанти ФО.

Рідше фіксуємо в пам’ятках досліджуваного періоду чотирикомпонентні та п’ятикомпонентні фразеологізми. Вони дещо наближаються до речення, мають самостійну інтонацію, модальну оформленість. Таких ФО в пам’ятках небагато, що свідчить про непродуктивність такої конструктивної схеми у процесі фразеологізації. 

Окрему модель становлять ФО, організовані за типом простого двоскладного речення (Смерть у зубы гледить; око слєзы проливаєтъ; голова спаде). У контексті вони виступають як частини складних речень.

Важливе значення у трансформації зовнішньої форми фразеологізмів мають додаткові (факультативні) компоненти, які поширюють традиційну структуру, конкретизують вислів, адаптуючи його до відповідної мовної ситуації. Як додаткові компоненти виступають: 1) займенники (в устахъ [своихъ] мати; мати [в соб-] б-са; из [сєго] св-та поити; мати [свой] крестъ); 2) іменники ([Пану] [Богу] духа [своєго] отдати; з того св-та [смерт-ю] сходити); 3) прикметники ([горкїи (гойныи)] слєзи выливати; заливатися [вєликими] слизами [густыми]).

Уведення прикметників у структуру фразеологізму сприяє підвищенню ступеня його експресивності. Додатково введений іменник конкретизує та увиразнює зміст ФО, а залучення займенника створює варіанти вислову.

Аналізуючи склад дієслівних фразеологізмів у мові пам’яток, відзначимо активність деяких компонентів, це, зокрема: іменники – Богъ, горло, голова, горсть, гробъ, губа, духъ, душа, св-тъ, смерть, уста; дієслова – брати / взяти, всадити, выпускати (выпущати) / выпустити, забирати / забрати, збавити, держати, мати (м-ти, имати), ити / прийти (поити); займенники – сей (сесь), той, свій; прийменники – въ (в), зъ(з, из, с), на. Найактивнішими багатофункціональними стрижневими елементами виявилися соматизми горло, голова, губа, уста та компоненти св-тъ, смерть, які увійшли до складу ФО різних фразесемантичних груп. Зокрема з компонентами горло, голова зафіксовано ФО семантичних рядів „помирати / померти”, „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: горло [своє] класти (ставити, тратити, важити) / положити (наставовати, втратити, стратити, понести); голову покладати; голову сокрушити; на голову (на коренъ) выбити (выпалити); взяти горло; із компонентами губа, уста – ФО однієї фразеосемантичної групи „Мовна діяльність” семантичних рядів „говорити / заговорити”, „примусити кого-небудь мовчати”, наприклад: губу розз-вити; губу отворити; в устахъ [своихъ] мати; замкнути губу; завязати уста; із компонентом св-тъ – ФО двох фразеосемантичних груп „Фізичний стан”, „Поведінка людини” та чотирьох семантичних рядів „народжуватися / народитися”, „помирати / померти”, „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)”, „обдурювати / обдурити (кого)”, наприклад: прийти (выйти) на св-тъ; св-тъ сей пожегнати; з ( зъ, из, с) [того, сего] св-та (свита) згладити (выгладити, збавити, звести) (кого); св-томъ лудити (баламутити); із компонентом смерть – ФО семантичних рядів „помирати / померти”, „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: смерти пожити; предатися на смерть; смертъ (смерти) приправити (набавити, подняти); на смерть выдати (предати, сказати ). Незважаючи на продуктивність компонентів-іменників, у дієслівних фразеологізмах саме дієслова іноді несуть основне семантичне навантаження, наприклад: св-томъ лудити; сов-стъ гризєтъ.

Дослідження фразеологічної системи староукраїнської мови XVI – XVII ст. дають можливість простежити наявність синонімії та антонімії. Наприклад, у значенні „володіти (ким, чим); бути власником (чого)” вживаються такі фразеологізми-синоніми: до рукъ брати – въ горсти (въ рукахъ) [своей, своихъ] мати (держати) – забрати / взяти на (подъ) себе – подъ собою имати. Найбільше синонімів зафіксовано у значенні „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: на голову (на коренъ) выбити (выпалити) – взяти горло – о горло приправити (стати) – на горло всказывати (сказовати, судити) – въ гробъ покладати (окладати) – душу вытягнути, що зумовлено історичними умовами того часу (різні види страти людини); й у значенні „помирати / померти”: ити (зступовати) в гробъ – [Пану] [Богу] духа [своєго] отдавати / отдати (поотдавати) – испоустити (спустити, выпустити, пустити) духа – [свою] душу вырыгнути – живота доконати. Значна чисельність останніх фразеологізмів пояснюється необхідністю заміни точної назви фізичного стану людини описовими виразами – евфемізмами, задля уникнення страху, що призводить до певного пом’якшення висловлення. Антонімічні зв’язки виникають між семантичними рядами „народжуватися / народитися” та „помирати / померти” фразеосемантичної групи „Фізичний стан”, наприклад: выйти на св-тъ – отдаватися Богу.

Простеживши історичний розвиток фразеологізмів досліджуваного періоду, відзначимо, що багато з них зникли з обігу, наприклад: т-ла хробакам на з-д-ня гробовым прєдадятся; приходити в глубокость гр-ховъ; голову сокрушити та ін. Причин їх занепаду можна назвати кілька: 1) застарілість деяких лексем (здебільшого церковнослов’янізмів) і випадання їх з лексичної системи; 2) занепад структурно-граматичної моделі. Іноді на місці зниклої ФО в сучасній мові вживається слово чи вільне словосполучення, пор. стукр. отрыгнути хулу → суч.укр. хулити. Зафіксовано фразеологізми, що увійшли до пасивного фразеологічного фонду, наприклад: ФО бити (бивати) чолом (челомъ) // чоломъ бити / ударити у сучасній українській мові обмежила сферу використання і стала застарілою.

Чимало ФО видозмінювалося, оновлювалося упродовж тривалого існування в українській мові, а це вело до: 1) появи кількох синонімічних одиниць, пор. стукр. [тяжкїй] кам-нь [на серце своє] наложити → суч.укр. [важкий] камінь давить