Шляхи розвитку складського господарства підприємства

У цілому, технологічний процес складу залежить від спеціалізації самого складу, його функціонального призначення, технічної оснащеності і наявності зовнішніх транспортних зв'язків. Однак, послідовність його виконання практично однакова (рис1. 1.).

 

Рис. 1. 1. Схема послідовного виконання складських операцій [7, с. 56]

 

Найбільш тісного зв'язку з учасниками логістичного процесу потребує склад при здійсненні операцій з вхідними і вихідними потоками, тобто при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт.

Суттєвою операцією є приймання вантажів за кількістю і якістю, перевірка відповідності фактичних даних про вантаж з даними супроводжувальних документів.

Подальше переміщення вантажу у зону зберігання, його зберігання, відбір товарів, підготовка до відпуску та відправлення забезпечить своєчасну доставку споживачам.

Необхідно відмітити, що функції складів значно змінюються у порівнянні з традиційною системою і у повному обсязі приймають на себе роль повноцінного елемента цілісної логістичної системи, яка перетворює матеріальний потік.

Таким чином, можна зробити висновок, що складське господарство є важливою складовою частиною інфраструктури торгівлі, однак стан його розвитку в Україні не відповідає сучасним вимогам. Серйозної уваги потребує реконструкція і технічне переозброєння існуючих складів.

 

 

Розрахунки потреби в окремих видах та елементах основних фондів торговельного підприємства узагальнюються в спеціально розробленому плані розвитку матеріально-технічної бази. Основними розділами цього плану є:

- план розвитку торгової площі;

- план розвитку складського господарства;

- план технічного оснащення торговельного підприємства.

В плані розвитку торгової площі визначається потреба в розширенні торгової площі, її спеціалізація та розміщення (в квадратних метрах).

Основними методами розробки цього плану є:

1. Нормативний метод, заснований на нормативах товарообороту на 1 м2 торговельної площі або нормативах торговельної площі на 1000 жителів (при плануванні на регіональному рівні).

2. Факторно-аналітичний метод, в основі якого лежить вивчення потреби в торговій площі з врахуванням обсягу товарообороту та якості (стандарту) торговельного обслуговування [20].

План розвитку складського господарства визначає потребу підприємства в розширенні ємкості (в м3) загально товарних та спеціалізованих складів.

Потреба підприємства в розвитку складів визначається за нормативами або на основі проведення техніко-економічних розрахунків (виходячи з встановлених нормативів товарних запасів, які мають зберігатися на складах підприємства; розрахункових коефіцієнтів складського об'єму, необхідного для зберігання одиниці товарних запасів відповідного товарного асортименту; коефіцієнта корисного використання складського об'єму).

План технічного оснащення торговельного підприємства визначає потребу в дооснащенні активної частини основних фондів підприємства.

Потреба у введенні в експлуатацію окремих видів обладнання визначається так:

1. Оцінюється фактична потужність системи обладнання підприємства.

2. На основі планів товарообороту визначається потреба в збільшенні потужності системи обладнання.

3. Виявляються види обладнання, що перешкоджають збільшенню потужності системи.

4. Визначається необхідне збільшення потужності за окремими видами обладнання.

5. Розраховується кількість одиниць обладнання кожного виду, які необхідно ввести в експлуатацію (шляхом ділення необхідного приросту потужності на потужність одиниці обладнання).

Потреба в збільшенні пасивної частини основних фондів (торговельних, складських приміщень) оцінюється експертно на основі аналізу їх фактичного використання.

Потреба в прирості основних засобів підприємства може бути задоволена різними шляхами:

- придбання необхідних основних засобів у власність (нових або таких, що були у використанні) ;

- будівництва основних фондів (підрядним або господарським способом) ;

- оренди (лізингу) необхідного обладнання та площі (оперативний або фінансовий лізинг) тощо;

Підвищення ефективності використання основних фондів підприємства на стадії їх експлуатації досягається за рахунок:

- здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи обладнання;

- покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічне обслуговування обладнання;

- удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;

- впровадження систем матеріального стимулювання робітників за безаварійну роботу обладнання, подовження ремонтного циклу та періоду експлуатації тощо [17, c. 147].

Збереження споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.

Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:

- запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;

- аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт) ;

- комбінований.

Для вибору оптимальної стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи (ВП) та витрати на утримання засобів виробництва в задовільному стані (ремонтні роботи)  (РР) були мінімальні (формула 2. 1.).

Формула вибору оптимальної стратегії ремонтів [1, с. 121]

ВП+РР → min

Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні и більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.

Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.

Метою поточного ремонту основних фондів є збереження засобів праці у стані, придатному для