Шизофренія. Основні гіпотези патогнезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.

захворювання, що виникає, може мати різну важкість

У хворих важкою ш більше родичей, хворих на ш

Ризик розвитку хвороби зменшується із зменшенням кількості спільних генів

Виникнення шизофренії можливе при наявності хворих родичів як зі сторони матері, так і зі сторони батька

Біологічні фактори

Дофамінова гіпотеза. Симптоми шизофренії частково викликані гіперчутливістю дофамінових рецепторів або підвищенням активності дофаміну.

Серотонінова гіпотеза. У деяких хворих на ш спостерігається патологічна зміна метаболізму серетоніну, включаючи гіпер- і гіпо серотонінемію.

Психосоціальні фактори і фактори оточуючого середовища

-Сімейні фактори.

Психодинамічні аспекти.

Форми і типи перебігу

Параноїдна ш (F20. 0)

Зустрічається найчастіше в більшості країн. Клінічна картина характеризується відносно стабільним частіше параноїдним маяченням, яке зазвичай супровроджується псевдогалюцинаціями, особливо служовими та іншими розладами сприйняття. Розлади емоційної сфери, вольові порушення і мрвні порушення, кататонічні симптоми слабо виражені.

Приклаадми параноїдних симптомів, що найчастіше зустрічаються можуть бути:

- маячення переслідування, відношення, значення, високого походження, особливого призначення, тілесних змін або ревнощів

галюцинаторні голоси погрожуючого або імперативного характеру, або слухові галюцинації без вербального оформленн: свист, шум, гудіння, смвх

нюхові або смакові галюцинації, сексуальні та ін. тілесні відчуття, можуть іноді виникати зорові галюцинації

Гебефренна ш (F20. 1)

При ній мало виражені емоційні зміни, відмічається фрагментарність і нестійкість маячення і галюцинацій, безвідповідальна і непередбачувана поведінка, манірність. Афект неглибокий, неадекватний, часто супроводжується хіхіканням, самовдоволенням, величавими манірами, гримасами, іаохондричноми скаргами. Є тенденція до ізоляції, поведінка безцільна, позбавлена емоційного забарвлення. Ця форма має поганий прогноз внаслідок швидкого наростання негативних симптомів, особливо внаслідок спрощеного афекту і зникнення спонукань.

Кататонічна ш (F20. 2)

Обов’язковим і домінуючим при цій формі є психомоторні розлади, які можуть варьювати від гіперкінезів до ступора або автоматичного підкорення до негативізму. Вимушені пози можуть зберігатись довший час. Важливою ознакою є епізоди агресивної поведінки. Кататонічні феномени можуть поєднюватись з онейроїдним станом з яскравими сноподібними галюцинаціями.

Спостерігаються наступні форми поведінки:

• ступор або мутизм
• збудження (безцільна моторна активність, непідвладна зовнішнім стимулам
• застрягання
• негативізм
• ригідність
• восковидна гнучкість (утримання чістей тіла в тій позі, чку їм надали)

Проста ш (F20. 6)

Зустрічається нечасто, спостнрігається поступовий але прогресуючий розвиток дивної поведінки, нездатність відповідати вимогам суспільства, зниження загальної родуктивності. Маячні розлади і галюцинації не спостерігаються і розлад має не такий чітко психотичний характер, як гебефренна, пораноїдна і кататонічна форми. Характерні негативні ознаки розвиваються без попередніх явних психотичних симптомів. При наростаючому соціальному збідненні може з’явитись бродяжництво, хворий стає лінивим, заглибленим в себе, без будь-яких цілей.

Типи перебігу

Виділяють наступні типи перебігу:

Безперервно-прогредієнтний характерний для параноїдної, гебефренної і простої форм.

Приступоподібно-прогредієнтний (шубоподібний) від німецького schub – зсув.

Рекурентний тип відрізняється від шубоподібного тим, що кожен приступ розгортатись у вигляді атипової депресивної або маніакальної фази. За МКХ-10 це щизоафективний розлад.

Постшизофренічна депресія розвива. ться в період неповної ремісії.

 

 

Лікувальні прийоми та конкретні терапевтичні заходи та препарати визначаються в першу чергу клінічною формою, стадією хвороби та типом перебігу. Обовязково при виборі методів лікування та підтримуючої терапії враховують стан фізичного здоровя пацієнта, його вік, наявність або відсутність органічного ураження ЦНС. Основним, найбільш поширеним методом лікування в наш час є терапія нейротропними засобами, іноді використання ЕКТ.

При кататонічному збудженні і гебефренічній формі показано застосування нейролептиків з більш вираженою нейролептичною дією. (лепонекс 300-400 мг на добу), триседіл (1, 5-2 мг на добу), галоперідол (20-40 мг на добу). При необхідності ці препарати призначаються парентерально. Слід мати на увазі, що при парентеральному введенні препаратів дози, а триседіл, маючим надзвичайно високу антипсихотичну дію, потенціює дію опію та барбітуратів.

При кататонічних ступорозних та субступорозних станах показано лікування мажептилом, а також використання ефективних антидепресантів – інгібіторів МАО з групи гідразінів – іпразид, ніаламід в дозі 200-300 мг на добу.

Маючи на увазі несумісність їх з препаратами резерпину, нейролептиками, трициклічними антидепресантами, їх потенціювання по відношенню до барбітуратів, а також памятаючи про їх токсичність, а також соматичні протипоказання.

При визначенні тактики при параноїдній шизофренії мають значення структура синдрому, етап хвороби та ступінь вираженості власне шизофренічної симптоматики. У випадках яскраво вираженої параноїдної симтоматики при невеликій давності процесу найбільш доцільний аміназин (300 – 500 мг на добу), тізерцин до 300 мг на добу. Можливі комбінації активних нейролептиків. При вираженій тенденції до хронізації процесу та розгортанні параноїдної симптоматики найбільш доцільним є тізерцин (50-70 мг на добу). При преваженні галюцинаторних переживань ефективним є курсове лікування галоперідолом (10-40 мг на добу) та етаперазином (200 мг на добу).

Основні положення клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим шизофренією (лікування).

На етапі активної терапії медикаментозне лікування розпочинається як можна раніше. На етапі активної терапії перевага надається антипсихотикам другого покоління, починаючи з мінімальних доз, передбачених інструкцією, з наступним їх збільшенням до досягнення бажаного результату.

Враховується психофармакологічний анамнез. Перевага надається попередньо тефективному препарату. на початку рекомендовано призначення одного антипсихотичного засобу. За відсутності ефекту протягом 4-15 тижнів необхідно перейти до застосування іншого антипсихотика, або підсилити дію, призначивши психотропний препарат іншого класу. На етапі стабілізуючої терапії можливе зниження дози антипсихотика з метою підвищення рівня соціального функціонування. У разі неможливості підтримання режиму терапії рекомендуються депо-препарати або антипсихотики пролонгованої дії.

На етапі підтримуючої терапії ефективні дози антипсихотиків, що були застосовані на попередніх етапах терапії. Тривалість етапу терапії не менше 3 років (індивідуально)

 

 

1. Психіатрія. – підручник /За ред. Напрєєнко О. К. – К. : Здоров’я. – 2001.
2. Психіатрія і наркологія. – підручник /Гавенко В. Л. та ін. – К. : Здоров’я. - 1993.
3. Жариков Н. М. Психиатрия. – підручник. -М. : Медицина. -1989.
4. Медсестринство в психіатрії. – посібник /За ред. Чабана О. С. Тернопіль: -Укрмед-книга. – 2001.