Сім’я як найважливіша соціальна інституція відтворення населення

інститут, що представляє інтереси суспільства, має знайти шляхи мінімізації протиріччя між сучасною формою шлюбних відносин (нестійкість шлюбу, плюралізація його форм) і потребою суспільства у комфортних умовах соціалізації підростаючого покоління, оскільки природним осередком розвитку дитини є повна сім’я, в якій її утримують і виховують мати і батько, що дає можливість засвоїти мо- делі поведінки відповідно до своєї статі. Методи цієї політики мають бути гнучкими і виваженими, адже примітивна заборона – ускладнення процедури, підвищення державного мита тощо – не є ефективною стосовно проблем у особистому житті, особливо у сучасному світі з його тенденціями до індивідуальної свободи і деформалі- зації правил і норм. Треба визнати, що неможливо протидіяти розпаду певної частини шлюбів: це випадки, коли шлюб розпадається через бажання взяти шлюб з новим партнером, або погляди на життя партнерів стали діаметрально протилежними; чи причиною розлучення є алкоголізм, насилля у сім’ї, а в цьому випадку розрив шлюбу є позитивним варіантом для жінки і дітей, оскільки конфліктне, напружене сімейне середовище негативно впливає на їх розвиток. Зменшити кількість таких розлучень можливо лише за загального соціального оздоровлення суспільства, ефективної протидії алкоголізму, наркоманії, сімейному насиллю. Разом з тим є певна кількість розлучень, яким можна було б запобігти, надавши подружжю своєчасну психологічну допомогу, і про це свідчать непоодинокі випадки «повернення» до шлюбних стосунків пар, які розлучились. Поширення практики консультування сімейними психологами, психоаналітиками, розширення кола ко- ристувачів їх послуг й поступове формування у населення культури користування цими послугами є вимогою сьогодення. Можливо, слід ввести у практику обов’язкове консультування у цих спеціалістів осіб, які вирішили розлучитись. При розлученні шлюбної пари, яка має спільних дітей, можливо використовувати режим окремого проживання як етап у процедурі розлучення, адже ст. 119 Сімейного кодексу України передбачає можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя за за- явою одного з них. Такий режим використовують у ряді країн – Німеччині, Швейцарії та інших – як етап у процедурі розлучення. Вирішення житлової проблеми також є важливим, оскільки наявність окремого комфортного житла сприяє створенню позитивного мікроклімату у сім’ї, а конфлікти через житлові й матеріальні проблеми доволі часто є однією з причин розпаду шлюбуДержава повинна подбати про гідні умови життєдіяльності дітей, батьки яких розлучились, у тому числі шляхом регулювання відносин по їх матеріальному утри- манню. В Україні діє мінімальний стандарт розміру аліментів – не менше 30% про- житкового мінімуму на одну дитину відповідного віку, і якщо дитина не одержує цієї суми, то її компенсує державна допомога. Логічно підняти розмір цього стандарту до 50% прожиткового мінімуму, що не тільки забезпечить більш справедливий розподіл обов’язків з утримання дитини між матір’ю та батьком, а і сприятиме зменшенню ризику бідності для цієї категорії дітей. В умовах нестабільності шлюбу та зростання рівня повторної шлюбності необхідно не тільки пропагувати більш відповідальне ставлення до шлюбу й батьківства, а й підвищувати культуру міжособистісних стосунків, формувати відповідальне став- лення до батьківських обов’язків обох колишніх партнерів після розпаду шлюбу. В Україні відсутня традиція постійної участі батька, який проживає у іншій сім’ї окремо від дітей, у їх вихованні, що є наслідком застарілих стереотипів щодо гендерного роз- поділу обов’язків по вихованню дітей у сім’ї. Як правило, жінки, з якими проживають діти, скаржаться на неувагу колишніх чоловіків, а чоловіки – на перешкоджання у спілкуванні й участі у житті дітей. Необхідна модернізація моделі поведінки обох батьків у випадку розлучення, повторного шлюбу з метою мінімі- зації ризиків погіршення умов розвитку дітей. Вирішення цієї проблеми лежить у морально-етичній сфері, потребує духовної та моральної зрілості суспільства, певної трансформації системи життєвих цінностей і місця в ній дитини.