Соціальна незахищеність вчителів в Україні другої половини ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

другої чоловічої гімназії Ронталера. Поряд з обговоренням питань, пов’язаних з вихованням та навчанням, ставилось за мету зближення педагогів між собою для узгодження поглядів, усунення непорозумінь тощо. Крім того, планувалось створити педагогічне товариство, яке мало допомагати вдовам і сиротам службовців Міністерства народної освіти [17, 3]. Державні чиновники не мали змоги допомогти педагогам у вирішенні їх проблем без імперського дозволу, але іноді і вони не залишались осторонь. Це підтверджує витяг з протоколу засідання Піклувальної Ради Одеського навчального округу від 12 грудня 1903 р., де мова йшла про необхідність підвищення кваліфікації педагогів. Дійшли до висновку, що вчитель, який не збагачує свої знання та не вдосконалює власні педагогічні прийоми, наносить не лише дидактичну, а й педагогічну шкоду учням: «Чем очевиднее будет для учеников, что получаемая ими в школе духовная пища питательнее той, какою предлагают насытить их любознательность враги школы, тем охотнее будет признаваться авторитет последней» [18, 214].

На початку ХХ ст. криза педагогічних кадрів в Російській імперії поглибилась. Необхідно було покращити матеріальне та моральне становище вчителя. Суспільство звернуло увагу на жінок і почали відкриватися вищі жіночі педагогічні курси, які запропонували ринку праці масу прекрасно підготовлених, наповнених енергією педагогічних сил, яким властиве терпіння та м’якість. Поступово кадровий попит перевищив пропозицію на робочі місця, що не додало престижу професії педагога. Заробітна плата вчителів неухильно знижувалась, чоловіки покидали професію, яка перетворилась на «жіночу». При цьому становище жінок, зайнятих у сфері освіти було набагато складнішим [19, 44-52].

Вирішення цих проблем тогочасні вчені також вбачали у піднятті престижу професії педагога. На їх погляд, це стосувалося не лише покращення матеріального положення вчителів, а й надання їм відповідного статусу в суспільстві. Деякі їхні рекомендації актуальні дотепер: вчитель не має бути перевантажений уроками; вчителю необхідно підтримувати та поновлювати наукові знання, що можливо лише за виділення коштів на бібліотеки, навчальні посібники та ін. ; необхідно заохочувати участь вчителів у наукових конференціях та виставках; слід розвивати спільні екскурсії вчителів та учнів у канікулярний період, що сприятиме їх зближенню та розширенню кругозору; педагоги мають користуватися довірою суспільства, яка може виявлятися як у зменшенні паперової регламентації, так і в розширенні прав педагогічних рад [2, 43-46].

Варто зазначити, що викладачі нечисленних гімназій, які відкривалися у найбільших містах, перебували у кращому становищі відносно вчителів провінційних шкіл. Так, бажаючих зайняти будь-яку вакантну посаду в Одеській Маріїнській жіночій гімназії вистачало, але кадри для роботи добиралися досить ретельно. Особлива увага приділялась освіті та соціальному походженню, а заяви кандидатів часто супроводжувалися рекомендованими листами або клопотаннями шанованих городян [20, 25-96]. Хоча заробітна плата вчителів була невисокою, що засвідчують їх численні прохання про надання матеріальної допомоги та підвищення заробітної плати [21, 47-53; 22, 17; 23, 66-70]. Відомо, що праця викладачів жіночих гімназій оплачувалась значно нижче, ніж чоловічих, і це було причиною постійної кадрової ротації, яка негативно впливала на якість знань гімназисток. Звісно, мали місце і позитивні сторони. Так, 1871 р. у жіночих гімназіях була введена посада класних виховательок, які виконували частину обов’язків сучасних вчителів. Згідно зі спеціальною інструкцією, обов’язки у наглядачок були досить широкими: кожну перерву вони мали проводити з класом, слідкувати за поведінкою учениць, за можливості були присутніми на уроках, щоб пояснити незрозумілий матеріал, а за відсутності вчителя займали клас читанням, виконанням домашніх завдань тощо [24, 1-2].

Загалом, учителі в Російській імперії вважалися підневільними особами. Попри необхідність працювати в жорстких рамках імперської ідеології, вони були позбавлені елементарних свобод. Так, за від’їзду з міста, викладачі зобов’язані були отримати дозвіл керівництва та проїзний квиток [25, 9-46]. Архіви зокрема містять численні відповідні заяви, особливо за святкові дні та періоди вакацій. За зміни місця служби, нове керівництво вимагало від попереднього надати характеристику викладачеві, тобто дані про його»моральні якості, політичну благонадійність та педагогічні здібності» [26, 103]. Такі документи надходили з грифом «конфіденційно» або «секретно». Більше того, скажімо викладач А. Щелкунов, змушений був просити дозволу гімназичного керівництва навіть на безперешкодне укладення шлюбу [26, 387].

Таким чином, педагоги в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. перебували у складному становищі. Ідеологічний гніт та низькі статки не залишали їм можливості творчого підходу до професійної само- реалізації. Суспільство, здебільшого, ігнорувало потреби вчителів, які часто були змушені виживати у складних побутових умовах. Намагаючись самостійно вирішити власні професійні проблеми, вчителі об’єднувались у товариства взаємодопомоги. Незважаючи на труднощі, вони продовжували педагогічну та просвітницьку діяльність.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Зайченко І. В. Проблеми української національної школи у пресі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / За ред. М. Ярмаченка. – Л., 2002.
Клоссовский А. Материалы к вопросу о постановке среднего образования в России. – Б. м., 1904.
Терновский С. Заметки о народном образовании. – Б. м, 1897.
Вахтеров В. П. Спорные вопросы образования. – М., 1907.
Вессель Н. Х. Очерки об общем образовании и системе народного образования в России. – М., 1959.
Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности МНПза 1802-1902 гг. – СПб., 1902.
Шмидт Е. История средних учебных заведений в России. – СПб., 1878.
Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР конца ХІХ – начала ХХ в. – М., 1991.
Гузенко Ю. І. Становлення і діяльність громадських благодійних об’єднань на Півдні України в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. – Миколаїв, 2006.
Мінц М. О. Розвиток початкової освіти на Півдні України (1861-1917 рр.) : Автореф. дис.... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2007.
Побірченко Н. С. Проблеми освіти на сторінках часопису «Киевская старина» (1882-1906). – К. 2000.
Тронько Т. В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні ІІ половини ХІХ ст. : Автореф. дис.... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2001.
Держархів Одеської обл. (далі – ДАОО). – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5660.
Письмо из захолустья // Новороссийский телеграф. – 1869. – № 47.
Кое-что о средней школе // Одесский листок. – 1905. – № 265.
ДАОО. – Ф. 42. – Оп. 35. – Спр. 2374.
Педагогические собрания в Одессе // Новороссийский телеграф. – 1880. – № 1557.
ДАОО. – Ф. 42. – Оп. 35. – Спр. 1754.
Сердюк Ж. М. Можливості професійної самореалізації жінок у сфері освіти на межі ХІХ-ХХ ст. // Інтелігенція і влада. – Вип. 29. – О., 2013.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 6252.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5727.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5734.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5752.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5858.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5721.
ДАОО. – Ф. 47. – Оп. 1. – Спр. 5821.