+3 8(066) 185-39-18
f05. 2001 № 2436-III визначає соціальне партнерство як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.
В свою чергу, Проект Трудового кодексу України у книзі 6, присвяченій колективним трудовим відносинам. визначає термін «соціальне партнерство», як систему відносин «між працівником, роботодавцем (їх представниками), органами державної влади та органами місцевого самоврядування, спрямовано на погодження інтересів їх учасників шляхом взаємних переговорів, досягнення компромісів на основі тристороннього співробітництва» (стаття 336 пТКУ).
1.2. Співвідношення понять «соціально-трудові відносини», «соціальне партнерство» та «соціальний діалог»
При розгляді даної теми також доцільно відзначити, як співвідносяться між собою такі поняття, як «соціальне партнерство», «соціальний діалог» і «соціально-трудові відносини», які часто вживаються у законодавстві і у правовій науці як синонімічні поняття.
Хронологічно першою виникла і почала застосовуватися у законодавстві України про працю категорія соціально-трудових відносин як комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями в умовах ринкової економіки, спрямованих на забезпечення високого рівня і якості життя людини, колективу й суспільства в цілому і охоплюючих собою як соціально-економічний аспект майнових відносин, так і систему правових інститутів, пов’язаних з колективним переговорами, регулюванням умов праці, участю профспілок в управлінні, вирішенні трудових спорів [33, 34].
Категорія соціально-трудових відносини, на відміну від категорій виробничі відносини і трудові відносини у їх традиційному розумінні, які пронизані ідеєю класової боротьби, відображає нову соціальну реальність й іншу ідеологію – ідеологію соціальної злагоди і суспільного розвитку на основі високої ефективності виробництва.
Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб’єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов’язанні з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворення робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.
Ці відносини охоплюють широке коло питань – від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов’язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішення трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.
Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об’єктивна взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб’єктивовані, оскільки вони відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.
Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави. Соціально-трудові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії:
- ранньокапіталістична, що характеризується повною незалежністю працівників від свавілля роботодавця.
- конфронтаційна, однією з основних ознак якої є організований страйковий рух.
- стадія змагального співробітництва, для якої характерні динамічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.
- стадія соціального партнерства, що характеризується орієнтацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін [5].
Законодавче поняття соціального партнерства з’явилося із прийняттям Закону «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р., у якому останнє, як уже зазначалось у попередньому пункті даної курсової роботи, тлумачиться як система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів [32].
У науковій правовій літературі склалися три точки зору на співвідношення понять «соціальне партнерство» і «соціальний діалог»: (1) вони визнаються тотожними за змістом; (2) соціальний діалог виступає елементом соціального партнерства, співвідносяться між собою як процес і мета; (3) соціальний діалог включає в себе соціальне партнерство. Найбільше прихильників перших двох позицій.
Зокрема, думку про тотожність соціального діалогу і соціального партнерства поділяє Сорочишин М. В., який приходить до такого висновку на підставі аналізу актів Міжнародної організації праці (МОП) і сучасного законодавства Європейського Союзу [22, с. 411]. У роботі Трюхан О. А. «Організаційно-правові форми соціального діалогу у сфері праці» вказані терміни вживаються авторкою як синоніми з метою уникнення частого повторення одного й того ж терміну [26].
Трунова Г. А, Арсентьєва О. С. стверджують про некоректність застосування вказаних понять як синонімів. Так, на думку Арсентьєвої О. С., у національному законодавстві відбулася хибна підміна понять: соціальне партнерство є метою врегулювання соціально-трудових відносин. Ось чому соціальний діалог є лише елементом системи соціального партнерства [1, с. 226-227].
Трунова Г. А. вважає, що термін «соціальне партнерство» більше відповідає змісту розглядуваного явища. Терміном «соціальний діалог» можуть охоплюватися певні форми соціального партнерства, такі як колективні переговори та консультації. Разом з тим, для соціального партнерства притаманні й інші організаційно-правові форми діяльності сторін соціального партнерства – організація контрольних механізмів, участь працівників в управлінні підприємством, примирно-посередницькі процедури по вирішенню колективних трудових спорів [25, c. 48].
З точки зору Стадника М. П. і соціальне партнерство, і соціальний діалог відображають лише форму стосунків суб’єктів колективно-правового регулювання при врегулюванні колективно-трудових відносин, тому проведення консультацій, переговорів є соціальним діалогом. Укладення ж договорів, угод між суб’єктами правовідносин у сфері застосування найманої праці є соціальним партнерством [10, c.