Соціальне партнерство в Україні: форми та значення

404].

Вперше термін «соціальний діалог» з’явився в Указі президента України «Про розвиток соціального діалогу» від 29 грудня 2005 р. саме у значенні соціального партнерства. У Проекті Трудового кодексу України, пропонованого до другого читання, у книзі 6 «Колективні трудові відносини» передбачено главу 1 під назвою «Соціальний діалог» [20]. У ст. 332 зазначеного документа, який було підготовлено раніше за Закон, визначення

соціального діалогу є аналогічним тому, що міститься у Законі «Про соціальний діалог в Україні»: соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами, соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

На переконання Лосиці І. О., пропоноване законодавцем визначення «соціального діалогу» потребує уточнення. Автор за доцільне прийти до застосування єдиної термінології у галузі соціально-трудових відносин, а саме вживання поняття «соціальне партнерство» у всіх нормативно-правових актах, що регламентують соціально-трудову сферу. Незважаючи на той факт, що законодавець тлумачить «соціальний діалог» широко, не як процес досягнення соціального партнерства, а вже як його кінцевий результат, все ж таки змістовне наповнення даного терміну за тлумачним словником суттєво відрізняється від соціального партнерства. Діалог – розмова, обмін думками, переговори, а партнерство означає узгоджені, злагоджені дії учасників спільної справи або ж взаємні відносини, контакти соціальних угруповань, інших суб’єктів, що ґрунтуються на принципах рівноправності і взаємовигідності. Також, визначення соціального діалогу (партнерства), подане у чинному законодавстві, не пояснює правову природу цього явища. Видається, що соціальний діалог (партнерство) не варто розглядати як процес, оскільки у тому значенні, у якому даний термін звичайно вживається у праві, мається на увазі нові суспільні відносини, що складаються у зв’язку з досягненням згоди сторонами соціального партнерства щодо соціально-трудових питань [13].

Сторонами соціального діалогу виступають три відносно незалежні суб’єкти трудового права: наймані працівники, роботодавці, держава – на національному, галузевому, територіальному рівні; наймані працівники і роботодавці – на локальному рівні (ст. 4 Закону «Про соціальний діалог в Україні»). Таким чином, соціальний діалог (партнерство) виражається у колективно-трудових відносинах, у яких його сторони безпосередньо та через своїх представників реалізують колективні трудові права та кореспондуючі ним обов’язки. З погляду Чанишевої Г. І., соціальний діалог у сфері праці варто визначати як систему колективних трудових відносин між працівниками, роботодавцями (їх представниками), органами виконавчої влади, іншими суб’єктами цих відносин, що виникають у процесі реалізації їх колективних трудових прав та інтересів [27, C. 63-64].

Думку про соціальний діалог (партнерство) як систему колективних трудових відносин поділяють й інші науковці. Зокрема, Трюхан О. А. стверджує, що правовідносини соціального діалогу у сфері праці – це врегульовані нормами трудового права колективні трудові відносини між суб’єктами соціального діалогу, спрямовані на узгодження їх інтересів при регулюванні трудових і пов’язаних з ними соціально-економічних відносин, а також при вирішенні трудових спорів [26, С. 6]. Схожу позицію займає і Сорочишин М. В. [22, С. 412-413].

Соціальне партнерство як система колективних відносин у соціально-трудовій сфері охоплює не тільки питання застосування найманої праці, а й більш широкий спектр питань соціальної сфери: питання зайнятості, оплати праці і доходів населення, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти та ін. Стосовно співвідношення соціально-трудових відносин та соціального партнерства (діалогу) слід зауважити, що вказані поняття співвідносяться між собою як зміст та форма. Соціальне партнерство – правова форма реалізації соціально-трудових відносин. З погляду Кудряченка А. І., соціальне партнерство – це дієва форма регулювання соціально-трудових відносин, яка постала внаслідок еволюції суспільства і в результаті якої непримиримі класові протистояння трансформуються у протиріччя та конфлікти значно нижчого рівня, що вирішуються організаціями-профспілками і об’єднаннями роботодавців за умов контролю держави [12, С. 135].

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок терміни «соціальний діалог» та «соціальне партнерство» вживаються як ціле та його частина. соціальне партнерство, і соціальний діалог відображають лише форму стосунків суб’єктів колективно-правового регулювання при врегулюванні колективно-трудових відносин, тому проведення консультацій, переговорів є соціальним діалогом. Укладення ж договорів, угод між суб’єктами правовідносин у сфері застосування найманої праці є соціальним партнерством

1.3. Сучасні моделі соціального партнерства, форми його прояву, значення в сучасному суспільстві

Соціальне партнерство стосується колективних трудових прав. Реалізація колективних трудових прав може здійснюватись, по-перше, за допомогою механізму безпосередньої демократії (загальні збори, конференція працівників, профспілок), по-друге, представлення інтересів працівників і роботодавців, в том числі за участю органів соціального партнерства, що створені представниками соціальних партнерів, зазвичай на рівноправній (паритетній) основі.

До основних колективних трудових прав відносять права:

• на проведення коллективних переговорів і укладання колективного договору;
• на об’єднання в спілки для захисту своїх трудових прав і свобод, законних інтересів;
• на вирішення коллективних трудових спорів;
• на участь працівників в управліні організацією;
• на колективну форму самозахисту рабітників (право на страйк) ;
• право соціальних партнерів на взаємні консультації (переговори) з питань регулювання трудових відносин та інших, безпосередньо пов’язаних з ними, забеспечення гарантій трудових прав працівників і удосконалення трудового законодавства та інших нормативних, правових актів, що містять норми трудового права;
• право органів соціального партнерства на участь в формуванні і реалізації державної політики в трудовій сфері.

 Суб'єктами соціального партнерства, як