Соціальні аспекти розвитку рекреації і туризму як значущого сегменту світового господарства: теоретико-методологічні засади

Метою туристично-рекреаційної діяльності є виробництво послуг, які б задовольняли потреби населення у відновленні затрачених сил. Комплекс рекреаційних і туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб людини під час оздоровлення, відпочинку та подорожі, формує специфічний результат діяльності – рекреаційний і туристичний продукт.

Рекреація і туризм як специфічні сфери економіки, які тісно пов’язані з суміжними й обслуговуючими галузями, справляють безпосередній вплив на соціально-економічний розвиток, забезпечують досягнення соціального й економічного ефекту, виступають фактором оптимізації структури господарських комплексів. Високий рівень їх локалізованості детермінує необхідність вивчення відповідних територіально-господарських форм організації рекреації і туризму в Україні, територіальних особливостей функціонування рекреаційних зон і туристичних центрів із метою розробки адекватних сучасним економічним умовам механізмів регулювання їх розвитку, особливо в сучасних умовах управління економікою.

Ефективність функціонування рекреації та туризму значною мірою визначається рівнем її територіальної організації, сутність якої полягає в раціональному поєднанні засобів розміщення рекреантів і туристів, рекреаційних ресурсів, місць розселення обслуговуючого персоналу, закладів, що забезпечують умови для відпочинку населення. Організаційно-управлінська структура туристично-рекреаційної сфери являє собою сукупність організаційних форм, методів та органів управління, які є ієрархічно узгодженими та забезпечують цілеспрямований і взаємоузгоджений розвиток усіх ланок туристично- рекреаційної сфери.

Спираючись на властивості туристично-рекреаційних послуг, необхідно зазначити, що специфіка ринку туристично-рекреаційних послуг, його кон’юнктура детермінуються співвідношенням споживчого попиту населення (в першу чергу платоспроможного) на туристично-рекреаційні послуги та їх пропозиції. Ураховуючи особливості ринку туристично-рекреаційних послуг, ринкова система організації економічної діяльності у цій сфері не є бездоганною та має ряд суперечливих аспектів. Серед них – обмеженість (недосконалість) конкуренції, часто пов’язана з унікальним для споживача характером певних видів туристично-рекреаційних послуг; належність туристично-рекреаційних послуг до категорії «суспільних благ» («колективних товарів») ; віднесення їх до «виробництв із позитивними та негативними зовнішніми ефектами»; існування ринків туристично-рекреаційних послуг, де ринкове саморегулювання (в основному на соціально значущі види послуг) не спрацьовує. Усунення вказаних протиріч і недоліків механізмів функціонування ринку туристично- рекреаційних послуг вимагає втручання держави за умови паралельного застосування і комбінування елементів регулюючого впливу громадських та інституціональних структур, а також саморегулювання суб’єктів туристично-рекреаційного підприємництва. Означена форма регулювання проявляє себе через специфічний організаційно-економічний механізм розвитку туристично-рекреаційної сфери.

Нині актуальним є підвищення соціальної ефективності рекреації і туризму. Визначення сутності категорії соціальної ефективності рекреації і туризму представляє собою досить складну проблему. Напевно, неможливо виразити в точних економічних або вартісних показниках усі параметри, що характеризують соціальну ефективність системи рекреації і туризму. Ті спроби формалізувати залежність між рекреацією і туризмом та економічним зростанням, які здійснені знаними науковцями і фахівцями-практиками, є дещо однобічними, оскільки акцентують лише на конкретній вартісній оцінці інвестиційного ефекту рекреації і туризму, що віддзеркалює зростання національного доходу. Більш важливим, однак, є розуміння основних причинно-наслідкових зв’язків і залежностей, механізму впливу рекреації і туризму, їх структури, способу організації, управління і фінансування на процес суспільного розвитку.

Соціально-економічна ефективність функціонування рекреації та туризму характеризується, з одного боку, рівнем відновлення і розвитку життєвих сил людини та суспільства в цілому (соціальний ефект / соціальна ефективність), з іншого – сучасним станом рекреації і туризму та можливостями їх розвитку в майбутньому (економічний ефект / економічна ефективність). З цієї точки зору важливого значення набуває оцінка передумов і факторів, які обумовлюють розвиток рекреації і туризму в регіонах і країні загалом.

У науковій літературі пропонуються наступні фактори, що впливають на розвиток рекреації та туризму:

• статичні та динамічні. До статичних відносяться природно-географічні (природа, клімат, рельєф, багатства підземних надр) та культурно-історичні фактори, які мають незмінне значення. Люди лише пристосовують їх до туристично-рекреаційних потреб, роблячи їх доступнішими для використання. До динамічних відносяться демографічні, соціально-економічні, матеріально-технічні та політичні фактори, які мають різне значення та змінються в просторі та часі;
• зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться: демографічні та соціальні зміни, економічні та фінансові фактори, зміни політичної ситуації та правового регулювання, рівень розвитку транспортної інфраструктури, торгівлі тощо. Внутрішні фактори діють безпосередньо в туристично-рекреаційній сфері та пов’язані з організацією рекреаційної і туристичної діяльності.

Соціальні результати туристично-рекреаційної сфери знаходять прояв у показниках оздоровлення, відпочинку та всебічного розвитку особистості. Значущість рекреації зростає на фоні посилення впливу негативних наслідків НТП, які відображаються в погіршенні стану природного середовища та, як наслідок, суспільного здоров’я. Як свідчать дослідження, оздоровлення пересічного зайнятого дозволяє скоротити витрати від тимчасової непрацездатності на три-чотири дні щорічно, знизити втрати робочого часу від скорочення смертності в працездатному віці на шість-сім днів щорічно, скоротити перебування на лікуванні в стаціонарі на два-три дні, підвищити продуктивність праці на 3%, скоротити кількість відвідувань поліклінік у два рази.

Значний вплив на вибір способів і місць відпочинку має рівень матеріальної забезпеченості населення. Залежно від рівня доходів споживачів туристично-рекреаційних послуг можна поділити на три групи. До першої групи відносяться особи з невисоким рівнем доходів (вчителі шкіл і професійно-технічних училищ, середній медичний персонал та інші працівники бюджетних установ). Представники даної групи виявляють досить високу активність до різноманітних розваг, відпочинку, екскурсійної діяльності, придбання дрібних сувенірів тощо. У міжнародному туристичному обміні це найбільш крупний сегмент споживачів туристично-рекреаційних послуг. Другу групу складають особи з середнім рівнем доходів (підприємці, лікарі, викладачі вищих учбових закладів та ін.). Основна мета представників даної групи – активний