взаємодії його з суспільством, зростає міра відповідності вимогам, нормам останнього. Але це є лише кількісні зміни. У ході індивідуального розвитку дитини можна зафіксувати момент якісної зміни або стрибка, що означає зміну його біологічного існування і перехід до соціального. Цей стрибок відбувається не в ході онтогенезу, а в процесі філогенезу роду людського.
Пошук
Соціально-психологічна адаптація п’ятикласників до навчання
Предмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
65
Мова:
Українська
Процес адаптації реалізується через систему певних соціальних інститутів, покликаних коректувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущими цінностями, обмежувати або активізувати вплив якихось чинників. У зв'язку з втратою старих соціальних інститутів необхідне вироблення нових технологій соціалізації, впровадження яких сприяло б, по-перше, задоволенню потреб особистості, групи, суспільства в цілому, по-друге, навчанню людини осмислено «обробляти» механізм реалізації своєї поведінки, адекватного загальним соціальним умовам або конкретної соціальної ситуації, в якій людина знаходиться. Видається, що найбільш ефективним є застосування цих технологій до такого інституту соціалізації як школа.
В ході нашого дослідження ми вивчаємо навчальну адаптацію школярів в процесі переходу з початкової до основної школи, яка пов'язана родовідовие відносини із соціальною адаптацією. Соціальна адаптація, як адаптація взагалі, являє собою діалектичну єдність об'єкта-системи та середовища реалізації його мети, в даному випадку єдність соціального організму і соціального середовища. З одного боку, відбувається формування власної природи людини, з іншого - створення середовища.
Ми розглядаємо соціальну адаптацію школяра як процес, з одного боку, активного освоєння особистістю зовнішнього середовища (умови навчання в основній школі) з метою пристосування її до своїх індивідуальних інтересів, схильностей, можливостям, таким чином, збагачується суб'єктний досвід особистості, відбувається її подальший розвиток, тому використовуємо вираз "адаптація учня в основній школі". А з іншого боку, це процес пристосування освітнього середовища школи до суб'єкта адаптації через створення системи адаптивних ситуацій, в той же час, школа як носій найбагатшого соціального досвіду, який слід передати індивіду, робить все можливе, щоб індивід прийняв і засвоїв його.
Соціальна і психічна адаптації тісно взаємопов'язані. Ми визначаємо психічну адаптацію як процес встановлення відповідності психічних властивостей, станів і процесів особистості при її діяльності і навколишнього середовища. Крім того, А. В. Морозов [28, c.67] підкреслює, що даний процес «дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, її поведінки, вимогам середовища» .
Навчальна адаптація, передбачає пристосування учня до форми і змісту навчання, що також змінюється при взаємодії з адаптацією через диференціацію. Адаптація учнів в основній школі є одним з видів навчальної адаптації. Під навчальною адаптацією учня при переході з початкової до основної школи ми розуміємо процес взаємодії особистості п'ятикласника і освітнього середовища основної школи, в результаті чого, встановлюється оптимальне відповідність, з одного боку, можливостей, схильностей, інтересів, знань, умінь і навичок дитини, отриманих на попередніх етапах навчання, виховання і розвитку, з іншого боку, умов освітньої системи. Адаптація до умов школи - досить тривалий процес, що має і фізіологічні і психологічні аспекти. Всі вчені-психологи вважають, що необхідною умовою становлення навчальної мотивації є розвиток навчальної діяльності школяра в єдності всіх її компонентів. Таким чином, проблема психічної адаптації є важливу область наукових досліджень, розташовану на стику різних галузей знання, які одержують у сучасних умовах все більшого значення. У цьому зв'язку адаптаційну концепцію можна розглядати як один з перспективних підходів до комплексного вивчення людини.
Соціально-психологічна адаптація молодших школярів може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності або скорочення термінів соціального навчання, коли, спираючись на громадський або групової досвід, учні позбувається необхідності проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки.
Процес соціально-психологічної адаптації молодших школярів реалізується через систему соціальних інститутів, одним з яких є школа, де соціальні якостей особистості коригуються і формуються відповідно до суспільно значущими цінностями.
1.2 Особливості навчання при переході з початкової школи в середню.
Перехід з початкового в середню ланку традиційно вважається однією з найбільш педагогічно складних шкільних проблем, а період адаптації в 5 класі - одним з найважчих періодів шкільного навчання.
Адаптація — процес пристосування індивіда до умов та вимог нового середовища, життя й діяльності. її результатом є пристосованість як риса особистості, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.
Адаптація до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень (інколи аж до року) потрібні, щоб звикнути до нових умов. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значним навантаженням усіх систем організму. У цей період, як ніколи, учень потребує допомоги (кваліфікованої, а не розв'язання всіх проблем за нього) вчителів, батьків. Можна уникнути сутичок, зрозуміти, що відбувається з учнями, навчитися це приймати.
Зміна соціальної ситуації розвитку п'ятикласників пов'язана з їхнім активним прагненням приєднатися до світу дорослих, орієнтацією поведінки на норми й цінності цього світу. Характерним для підліткового віку новоутворенням є «почуття дорослості» і розвиток самосвідомості й самооцінки, інтересу до себе як особистості, до свого потенціалу і здібностей.
Самосвідомість — це потреба осмислювати себе як особистість, виробити правильну самооцінку, пізнати свої сильні та слабкі риси. Джерелом самооцінки підлітка є насамперед думка про нього інших людей: батьків, учителів, товаришів. Згодом він намагається самостійно аналізувати окремі сторони своєї особистості, однак між потребою