Соціальної структури суспільства

не лише на реальні та статистичні, а й на фіктивні – сукупність нереальних, неіснуючих одиниць. Наприклад, ангели, «рай», грішники, лісовики, русалки, відьми, утопічні «суспільства».

Шкаратан О. та Сергєєв Н. щодо показників реальності соціальної групи насамперед зазначають, що реальні соціальні групи постають «суб'єктами та об'єктами реальних соціальних відносин (влади, експлуатації та ін.). Вони володіють: потребами й інтересами, які можна виміряти; загальними соціальними нормами; загальними цінностями; взаємною ідентифікацією; подібною мотивацією; символами; стилем життя. Для них характерні самовідтворення, відмінна від інших груп система соціальних зв'язків».

Номінальна група може перетворитися на реальну за умови об'єднання, створення асоціації, формування системи цінностей та самосвідомості. Основними системоутворюючими характеристиками, що перетворюють номінальну групу на реальну, є потреби та інтереси. Інтереси (соціально обумовлені потреби) виникають стихійно, можуть усвідомлюватися чи ні, визначають поведінку людей, які входять до відповідних спільнот, роблять схожим їхній стиль та спосіб життя, міжособистісні взаємозв'язки та установки, що дозволяє членам групи ідентифікувати своїх та чужих, навіть не усвідомлюючи власну приналежність до цієї групи. До сутнісних характеристик групи належить також ціннісна та нормативна система, яка регулює поведінку індивідів.

Учені поділяють позицію відомого соціолога П. Бло, який вважає, що група – це сукупність, члени якої більше взаємодіють один з одним, аніж із представниками зовнішніх щодо них груп. Це не обов'язково прямий безпосередній контакт, як у малій групі. Дружбі, коханню можуть стати на перешкоді належність до різних соціально-економічних груп та сприяти – належність до одного й того самого класу, етнічної групи.

Реальна соціальна група має внутрішню структуру: ядро (або кілька ядер) та периферію. В ядрі концентрація сутнісних характеристик групи найбільша, на периферії – найменша. Індивіди, що належать до ядра групи, найбільш повно відображають усі соціальні риси групи (характер діяльності, потреби, інтереси, цінності, норми, установки). Немає ядра – немає групи. Ядро відносно стійке соціальне утворення. Воно може зникнути за певних обставин (зникає певний вид діяльності) або трансформуватися, набувши нових якісних ознак. Однак темпи змін одних соціальних груп зазвичай збігаються з темпами змін у інших, а отже, зберігається характер міжгрупових відносин та «соціальна дистанція» щодо інших груп. Сама соціальна група не зникає, а лише видозмінюється, водночас склад її ядра беззупинно змінюється за рахунок соціальної мобільності та демографічних факторів.

Ядро соціальної групи не перетинається з ядрами інших груп – це системна якість групи. На емпіричному рівні найбільш яскраво це проявляється в діях (їх формах та інтенсивності), типових лише для представників цієї групи. Системні якості соціальної групи набуваються протягом тривалого часу. Властивості соціальної групи не зводяться до сукупності властивостей індивідів, що входять до її складу, а випливають із аналізу конкретного суспільства та розкривають місце групи в системі суспільних відносин, функції, історичні реалії та перспективи.

Соціальна група реальна за умови «самовідтворення як сукупності діяльності, так і сукупності потреб, норм та цінностей. Здатність до самовідтворення забезпечує репродукованість ядра прошарку (групи) як умови, що визначає стійкість, поряд із необхідною мінливістю спостережуваної розмаїтості діяльностей, потреб і цінностей. Виникнення нових видів занять (типів діяльності) призводить до формування нового прошарку лише у випадку, якщо при цьому виникне інша, відмінна від других прошарків (груп), сукупність потреб і цінностей.

Отже, реальна соціальна група, на відміну від статистичної, вирізненої лише за окремо взятою ознакою, – це цілісність, що характеризується спільністю умов існування, подібними формами діяльності в різних сферах життя, єдністю норм, цінностей, рис, способу життя.

Шкаратан О. та Сергєєв Н. зазначають, що в радянському суспільстві, найбільш повно ознакам реальної соціальної групи відповідала лише правляча еліта. Вона характеризувалася самоідентифіка-цією та самоорганізації, була єдиним дієздатним елементом соціальної структури з точки зору системної організації суспільства. В пострадянському суспільстві реальні соціальні групи перебувають на стадії становлення.

Роберт Мертон, аналізуючи характеристики соціальної групи, розглядає показник міри членства та виокремлює:

- дійсного члена групи – він сам та інші ідентифікують його як члена групи, він тісно взаємодіє з іншими членами групи;

- номінального члена групи – особа, яка визначається іншими як член цієї групи та залучена до системи взаємодії, а насправді індивід перестав взаємодіяти з іншими членами групи;

- периферійного члена групи – індивід, який скоротив взаємодію у групі до мінімуму і лише незначна частка його поведінки контролюється групою.

Зміна об'єктивної ситуації, в якій перебуває група, може призвести до збільшення чи зменшення кількості дійсних та номінальних членів. Будь-які тривалі події, які призводять до збільшення частоти та інтенсивності взаємодії між одними її членами та послаблення між іншими, зумовлюють формування підгруп.

Підгрупи складаються з осіб, які розвивають особливі взаємовідносини між собою, що не поділяються іншими членами ширшої групи. Цінності, особливі інтереси, почуття, властиві для представників різних соціальних статусів, можуть сприяти утворенню підгруп у межах широкої соціальної групи.

Мертон Р. зазначає, що склад та структура групи динамічні: одних і тих самих індивідів потрібно в одних випадках розглядати як членів однієї групи, а в інших – як членів різних соціальних груп. Межі груп постійно перебувають у процесі змін та визначення членства.

Розглядаючи характеристики соціальної групи, Р. Метрон вважає за необхідне аналізувати категорію «не-членства». Для цього вчений використовує