Соціальної структури суспільства

введене Г. Зіммелем поняття «повнота групи», що характеризує властивість групи і вимірюється співвідношенням між потенційними членами групи (тими, хто може належати до членів групи, тому, що відповідає встановленим групою вимогам щодо членства) та дійсними членами групи. Повнота групи не відповідає її абсолютній величині (кількості її членів). Чим повніша група, тим вагоміші її соціальна сила та вплив. Окремі соціальні організації прагнуть розширення своєї абсолютної кількості за рахунок потенційних членів для збільшення впливу у суспільстві. Отже, «не-члени» групи – це неоднорідне утворення, до них належить той, хто має право на членство в групі, і той, хто такого права не має; прагнуть, байдужі чи не прагнуть членства тощо.

Микита Шаповал вважав, що для наукового аналізу важливо знати ознаки соціальних груп, за якими можна оцінити їх соціальну силу. До таких ознак вчений відносив:

1) кількість членів групи;

2) їх солідарність – міра прагнення досягнення єдиної мети;

3) їх організованість – керівництво, відповідний розподіл функцій;

4) поширеність групи в певному суспільстві;

5) технічний апарат – матеріально-технічні ресурси, засоби комунікації, спеціалісти з різних фахів;

6) темперамент (вдача) членів групи – психологічні та розумові характеристики;

7) освіта членів групи, що дає великі можливості усвідомлення соціальної сили групи;

8) вдача та здібності провідників;

9) міра іннервації членів спільноти або сила подразнення;

10) міра загрози – біологічної та психологічної;

11) етика боротьби – міра гуманізму чи альтруїзму в спільноті, етична обмеженість чи необмеженість у виборі засобів.

Розглядаючи сформовану формальну групу, Ян Щепанський визначає її основні характеристики. Для своїх членів група визначає: фізичний зразок (зовнішній вигляд) ; моральний зразок (сукупність моральних рис, які повинен проявляти індивід у власній поведінці) ; функції.

Складовими елементами групи є центри її об'єднання (предмети та символи, які ідентифікують групу, місце розташування владних органів для формальної групи, або місце зустрічі для неформальної, знамена, знаки, матеріальні ресурси, власне органи управління (лідери).

Характерною рисою є завдання групи як цілого. Ян Щепанський акцентує, що коло друзів може перетворитися на соціальну групу, якщо поставить перед собою певне завдання, наприклад, спільне проведення дозвілля. Це призведе до появи засобів реалізації мети, інституціоналізованих способів, форм контролю, системи оцінки виконання поставлених завдань, нової системи відносин між членами об'єднання та потреби в їх інституціоналізованому регулюванні. Отже, виникне внутрішня організація та система контролю. А надалі – і принципи відособлення: критерії прийому в члени групи. Ознакою соціальної групи є її колективна воля – спільне прагнення реалізації завдань групи.

Узагальнюючи, дослідник зазначає складові елементи соціальної групи: «члени, їхні риси та принципи, що визначають ідентичність та неперервність існування групи; завдання групи, засоби, які необхідні для їх реалізації; фактори, що підтримують внутрішню єдність групи, інститути та система соціального контролю, зразки взаємодій, зразки поведінки та норми, які регулюють відносини між членами групи; інститути та засоби регулювання контактів та відносин з іншими групами».

Шкаратан О. та Сергєєв Н. зазначають, що науковий аналіз соціальних груп вимагає з'ясування ознак їх виокремлення як елементів соціальної структури суспільства та рис, які свідчать про реальність виокремлених соціальних груп. Вчені характеризують два панівні підходи щодо виокремлення соціальних груп. Один – найбільш поширений в американській традиції. Він полягає в диференціації членів суспільства за рівнем доходів, престижу, влади, розглядаючи кількісні показники як самодостатні. Кожен індивід, що займає ту або іншу статусну позицію, виступає як автономна одиниця: це його особистий дохід, його особистий престиж та ін.

Другий підхід домінує в європейській соціології і аналізує соціальну групу в контексті інституційної структури через призму відносин з іншими соціальними групами. Зокрема, влада, власність, престиж як індикатори соціального статусу означають не міжіндивідуальні відносини, а вказують відносні позиції соціальних груп (наприклад, влада – не відносини владарювання та підкорення одного індивіда іншимому, а прошарку, який має владу та спільноти, що її немає), тобто застосовуються не абсолютні, а відносні показники.

Ми вже назвали окремі види соціальних груп, зокрема: реальні та номінальні; діади, соціальні кола, аудиторії. Класифікація соціальних груп може бути продовжена поділом, запропонованим Яном Щепанським. Він розрізняє замкнуті, обмежені та відкриті соціальні групи.

Замкнуті групи – застосовують чіткі критерії прийняття нових членів (наприклад, касти).

Обмежені групи – в них критерії прийому менш суворі (наприклад, професійна група).

Відкриті соціальні групи – не висувають до бажаючих жодних особливих вимог, вільний доступ (наприклад, громадська організація).

Р. Мертон дотримується відповідної позиції і розрізняє: відкриті та закриті соціальні групи (чи відкриті, закриті та проміжні за М. Шаповалом).

Як приклад закритої групи, яка обмежує кількість своїх членів аж до виключення окремих із них, наводиться опис еліт, здійснений Г. Зіммелем. «Тенденція максимального обмеження чисельності... існує не лише внаслідок егоїстичного небажання розділити з кимось свою правлячу позицію, але і завдяки інстинктивному розумінню... того, що умови життя, властиві аристократії, можна зберегти лише в тому випадку, коли кількість її членів невелика – як відносно, так і абсолютно... (За деяких умов) не залишається нічого іншого як почати проводити жорстку лінію проти всілякої експансії і перепинити доступ до цієї кількісно замкненої групи для будь-яких зовнішніх елементів,