Соціологія особистості

Фізичне оточення. Деякі мислителі надавали перевагу фізичному оточенню в розвиткові особистості (Конфуцій, Аристотель, Гіппократ, Е. Хантінгтон, Г. Плеханов, Л. Гумильов). Дійсно, в схожих фізичних і географічних умовах можуть формуватися схожі типи особистостей, але дуже часто трапляється і так, що подібні групові ознаки особистості розвиваються в різних умовах навколишнього середовища.

Отже, фізичне оточення може впливати на культурні особливості соціальної групи, але його дія на формування окремої особистості незначна і незрівнянна з впливом на особистість культури групи, суспільного чи індивідуального досвіду.

Культура. Насамперед наголосимо, що культурний досвід є надбанням для всього людства і не залежить від того, на якій стадії розвитку перебуває те чи інше суспільство. Разом з тим кожне суспільство передає своїм членам деякий особливий досвід, своєрідні культурні зразки. Наприклад, особистість, сформована за умов мусульманської культури, буде мати інші риси порівняно з особистістю, вихованою в християнській країні.

Американська дослідниця К. Дьюбойс назвала особистість, що має загальні для даного суспільства риси “модальною”. Кожне суспільство формує один чи декілька базових типів особистостей, які відповідають культурі цього суспільства.

Груповий досвід. На початку свого життєвого шляху людина не має свого власного Я. Все подальше формування її як особистості–це побудова власного Я на основі постійного зіставлення себе з іншими особистостями. Наприклад, навіть симпатична дівчина буде почувати себе “гидким каченям”, якщо з дитинства її батьки чи знайомі будуть розчаровувати дівчинку і ставитися до неї, як до негарної. О. Купрін в оповіданні “Синя зірка” вдало описав ситуацію, коли дівчина, що вважалася самою непривабливою в своїй країні, була визнана першою красунею в іншій.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі, вивчаючи особистість, дійшов висновку, що кожна людина будує своє Я, базуючись на сприйнятих нею реакціях інших людей, з якими вона контактує.

Це людське Я, що розкривається через реакції інших, стало відомим як дзеркальне Я Чарльза Кулі.

Формування особистості–поняття широке, воно, зокрема, включає і соціалізацію і виховання особистості.

 

 

Коли вживається термін ”соціалізація”, то мається на увазі процес становлення особистості як члена суспільства. Соціалізація–процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей життєдіяльності в даному суспільстві.

Основними факторами соціалізації особистості постають елементи соціального середовища з якими взаємодіє людина.

Це, по-перше, сукупність ролей і статусів, які суспільство пропонує людині

По-друге–соціальні інститути, громадські організації, соціальні спільності, в яких людина реалізує певні соціальні ролі і набуває бажаних соціальних статусів.

По-третє–цінності, соціальні норми, знання, навики, вміння, якості, якими індивід оволодіває, щоб у відповідності з вимогами суспільства виконувати відповідні ролі і підтримувати набутий статус.

По-четверте, на формування ціннісних орієнтирів і поведінку індивіда в суспільстві справляють значний вплив конкретні події.

В процесі соціалізації людина не пасивна. До дії соціального середовища вона ставиться вибірково, згідно своєї системи цінностей. Тому крім впливу загальносуспільних умов до основних факторів відносяться і особистісні, якими є:

• індивідуальність особистості, її потенційні можливості засвоєння культури;
• потреби та інтереси;
• спрямованість соціальної активності.

Процес поєднання умов соціального середовища з факторами особистісними складає механізм соціалізації.

Соціалізація особистості має дві фази: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Адаптація означає пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, інститутів, організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід узгоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями та реальностями соціального середовища.

Особливо утруднюється адаптація в перехідні періоди суспільного розвитку, коли люди середнього і похилого віку залишаються орієнтованими на систему ролей і статусів минулого. Таким людям важче ніж молоді сприйняти нові соціальні реалії.

Інтеріоризація–процес формування внутрішньої структури людської свідомості і поведінки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціуму через соціальну діяльність і спілкування. В результаті інтеріоризації формується індивідуальність особистості, неповторність її внутрішнього духовного світу, специфіка соціальної активності.

Якщо в першій фазі соціалізації, тобто в процесі адаптації, відбувається пристосування індивіда до соціального середовища, то в другій фазі інтеріоризації дія соціальної системи, відбиваючись від внутрішнього Я людини, виявляється в зміні її поведінки.

Оскільки на протязі життя людина засвоює не одну, а багато ролей, переміщуючись по службовій і віковій лінії, то процес соціалізації продовжується все життя. До глибокої старості людина міняє погляди на життя, звички, смаки та інше.

Досить часто зустрічається і явище ресоціалізації. Особливо воно характерне для суспільств перехідного періоду. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Інколи це важкий для людини процес, тому що їй приходиться руйнувати основи свого старого світогляду і створювати новий, виконувати нові, невідповідні власним бажанням соціальні ролі.

Важливим фактором формування і соціалізації особистості є виховання.

 

 

Виховання–свідомий, соціальний вплив на індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої суспільної ролі, формування у нього необхідних для цього якостей. Отже, виховання це суб’єктивний фактор формування і соціалізації особистості.

В процесі демократизації суспільного життя одним із головних завдань є виховання особистості, що повинна характеризуватися передовим світоглядом, високими моральними якостями, ідейністю,