Соціологія: тези лекцій

(2). Толерантні медичні системи.

Другу групу становлять толерантні медичні системи. У межах цих систем держава дозволяє існувати альтернативним медичним практикам, що відрізняються від тих, які прийняті в рамках госпітальної медицини.

Британська модель. Тут діє система, що чисто юридичним способом визначає, кого з практикуючих експертів з хвороб можна вважати «лікарем». Британські закони проводять чітке розмежування між «лікарями» й «нелікарями», що дотримуються методів «народної медицини». Англійці, опиняючись на ринку медичних послуг, мають можливість вибирати, до кого з експертів звернутися по допомогу. Більшість британських медиків працює на контрактній основі в Британській Національній Службі Здоров'я (National Health Service). Її фінансує держава. Всі хірургічні й стоматологічні медичні центри діють у рамках NНS. Національна Служба Здоров'я не оплачує працю лікарів у тих випадках, коли вони практикують «традиційні» методи лікування. Але заборони на їхнє застосування не існує. Крім того, існує державний контроль за продажем ліків, а самі ліки можна продавати тільки за призначенням лікарів. Діє також державний контроль стосовно хірургічних втручань і взагалі всякої практики, що стосується надрізів шкіри. Існує серйозне обмеження на «самолікування» і лікування, здійснюване некваліфікованими цілителями. Цей компроміс між державною й народною медициною в сучасній Великобританії сьогодні забезпечується наявністю достатніх ресурсів. Але якщо їхня кількість раптом, як колись у минулому, буде обмежена, то цей компроміс може бути розірваний. Сьогодні ж британські лікарі можуть практикувати так, як вважають за необхідне. Існуюча державна політика ліцензування медичних професій не забороняє неортодоксальні практики. Однак існує обмеження на рекламу цих практик і відповідні послуги в мас-медіа. При цьому самі цілителі можуть змагатися на ринку за своїх клієнтів з лікарями, що мають державну підтримку. У Великобританії допускається створення професійних асоціацій для представників будь-яких медичних систем, а також створення спеціальних коледжів. Однак їхнім представникам заборонено називати себе лікарями. Наприклад, англійська остеопатія розвивається незалежно від медичної ортопедії. Антропологи відзначають, що британцям властивий терапевтичний прагматизм, тобто вони з легкістю користуються послугами будь-яких експертів з хвороб, у тому числі й альтернативних лікарів, хоча й не цікавляться змістом їхніх теорій. Особливим статусом у Великобританії користується гомеопатія. Її позиції в країні дуже сильні, хоча більшість відмовляє їй у наукових основах. Справа в тому, що гомеопатія користується патронажем з боку Королівського Національного Гомеопатичного Госпіталю. Особливо жорсткий контроль існує за британською ветеринарною медициною. Британська модель медицини використовується в багатьох країнах миру, особливо в колишніх британських колоніях. Для цієї моделі характерне поширення приватної лікарської практики. Це пояснюється переважанням середнього класу в соціальній структурі.

Німецька модель. Тут привертає до себе увагу особливий випадок ліцензування народних лікарів. Вони повинні здавати державні іспити на знання державного законодавства з проблем регулювання медичної практики. Цілителів у Німеччині називають «спеціалістами зі здоров'я». Німецька медична модель не має поширення в країнах третього світу.

(3). Інтегративні медичні системи

Третю групу становлять інтегративні медичні системи. Вони є плюралістичними й поєднують у собі різні медичні традиції.

Індійська й китайська моделі. При британському колоніальному пануванні в Індії успішно розвивалися національні медичні традиції: Аюрведа, Сідхі й Унані. Британська космополітична система була прийнята пізніше, після отримання країною незалежності. З кінця 1940-х років індійський національний уряд став активно розвивати лікарняну медицину, у тому числі мережу сільських диспансерів. Старі коледжі, де готували фахівців з Аюрведи, стали зазнавати труднощів з набором учнів. Стала розвиватися й гомеопатія, що своїми теоретичними джерелами була пов'язана з ісламом. Її зростання було відзначено у Бенгалії. Інші менш систематизовані системи цілительства стали розвиватися маргінальним способом, без фінансової підтримки уряду, за рахунок добродійності, на фестивалях й у храмах. Майже всі вони розвиваються на релігійній основі. Системи, подібні індійської, широко поширені в Азії. Китайська модель розвивалася після війни в умовах політичного панування марксизму. Тут традиційна медицина була визнана й інтегрована в державну лікарняну медицину. «Босі лікарі» стали допоміжним медичним персоналом. У державних лікарнях стали розвиватися припікання, голковколювання й траволікування. У період китайської культурної революції 1960-х років незалежність традиційної медицини була згорнута, а асоціації цілителів закриті. Пізніше пріоритети знову змінилися. Сьогодні, у світлі нової демографічної політики, що заохочує народження тільки однієї дитини в родині, люди, що живуть у селі, отримали можливість користуватися послугами кваліфікованих міських гінекологів і педіатрів. Колишні повитухи й «босі лікарі» тим самим були витиснуті. Індійська й китайська медичні моделі являють випадок інкорпорування народних цілителів у сучасні лікарняні комплекси. Народні медичні практики тут спираються на стародавні медичні тексти, що користуються визнанням у суспільстві, і ці практики перебувають під контролем державної бюрократії.

Медичні моделі країн третього світу. У всіх інших незахідних суспільствах сьогодні склалися інтегративні медичні системи, між якими є досить несуттєві розходження. Жодна з