Соціологія як наука. О. Конт про соціологію як науку.

22. Перспективи і тенденції розвитку шлюбно – сімейних відносин.

Сім'я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім'ї Виділяється різна кількість фаз цього циклу:

• утворення сім'ї – вступ у перший шлюб;
• початок дітонародження – народження першої дитини;
• завершення дітонародження – народження останньої дитини;
• «порожнє гніздо» – вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини;
• припинення існування сім'ї – смерть одного із подружжя.

Функціонування сім’ї у кризовий період розвитку країни визначається закономірностями різних родів спільності.

По-перше, на трансформацію цього соціального інституту впливають довгострокові тенденції, які притаманні будь-яко­му індустріальному суспільству в цілому. Вони задають гене­ральний напрям шлюбно-сімейним процесам.

По-друге, на сім’ю істотно впливають середньострокові та короткострокові тенденції розвитку суспільства, які зумовле­ні власне кризою останнього. Саме вони ініціюють ті шлюб­но-сімейні процеси, яких не було б, якщо б вони не виявили­ся так виразно за умов інших конкретних форм суспільного розвитку.

Сучасний етап розвитку західного суспільства привів до другої революції в сімейному житті, яка не лише докорінно змінила сім’ю і сімейні стосунки, а й, на думку багатьох до­слідників, поставила під сумнів саме існування сім’ї. Це зумовлено цілою низкою обставин економічного і культурного характеру: зростанням економічної незалежності жінок та їх ак­тивним включенням до трудової діяльності, що викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду тради­ційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім’ї, рівноправ’я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім’ї тощо; утворенням двох центрів життя – праці і сім’ї (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єд­ності, в межах однієї сім’ї) ; еволюцією поглядів на сексуальну мораль (або сексу­альна революція з ослабленн ям соціального контролю) ; зростанням анонімності сексуальної поведінки; збереженням секретності позашлюбних зв’язків; діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледь не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної пове­дінки у бік пом’якшення традиційних уявлень про дозволене й недозволене тощо; винаходом надійних контрацептивних засобів проти запліднення, за допомогою яких сексуальність відокремлю­ється від зачаття.

23. Соціологічна теорія М. Вебера.

Головною ідеєю соціології, за Вебером, є обґрунтування раціональної поведінки, яка проявляється в усіх сферах людських взаємовідносин. Щоб з'ясувати справжні причинні зв'язки явищ у суспільстві і дати осмислене тлумачення людської поведінки, Вебер створює вилучені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, котрі виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Він розглядає ідеальний тип не як мету пізнання, а як засіб, що дозволяє розкрити сутність і загальний характер подій. Соціолог вбачав в ідеальних типах насамперед пізнавальний інструмент, творчий акт, за допомогою якого утворюється специфічний образ дійсності. Згідно з припущенням вченого, ідеальний тип як методологічний засіб дозволяє сконструювати явище чи людську дію так, як вони мали би місце в ідеальних умовах, і розглядати їх незалежно від місцевих умов. Завдяки цьому вважається можливим розглянути і вивчити, як відбувалася та чи інша історична подія. Тому Вебер трактує історію та соціологію як два різних напрями наукового інтересу, а не як дві дисципліни.

24. Освіта як соціальний інститут.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з´ясування її специфічних рис, до яких належать:

– соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;

– форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;

– групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;

– регулятори функціонування закладів освіти і суб´єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.) ;

– спеціальні методи освітянської діяльності – навчання, виховання;

– свідомо поставлені цілі;

– планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;

– певний зміст освіти – наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;

– ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;

– використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;

– зорієнтоваяість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього.

Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

25. Соціологічна теорія Е. Дюркгейма.

Його позиція відома як ствердження домінування соціальної реальності над реальністю окремих індивідів завдяки насамперед моральному авторитетові суспільства. Індивіди приходять і відходять, а суспільство зберігається. Жоден індивід не може бути «вищим» за інших, а отже, не може слугувати моральним безумовним авторитетом для них. Взагалі людська індивідуальність сформувалась досить пізно порівняно з утвердженням соціальності. Лише суспільство є вищою морально, генетично та онтологічно реальністю. Сутність суспільного життя полягає, за Дюркгеймом, у кооперації, співпраці людей, а не в соціальних суперечностях, боротьбі класів, як у теорії Маркса. Центральною категорією філософії Дюркгейма виступає поняття соціальної солідарності.

26. Спостереження та експеримент в прикладній