Стан та перспективи розвитку перестрахування в Україні

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

З юридичного погляду співстрахування та перестрахування різні. Страховик, котрий бере участь у співстрахуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним пред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

Підсумовуючи можна з упевненістю сказати, що:

По-перше: за допомогою перестрахування зменшується розмір технічного ризику страховика. Беручи на себе визначену частку ризику чи групи ризиків, перестрахувальник виступає для страховика в аналогічній ролі, як і страховик перед страхувальником: розділяючи з ним його відповідальність, перестрахувальник перетворює його непередбачені, перемінні витрати в постійні. Перед більшістю страховиків з ринків, що розвиваються, в умовах спонтанного розвитку попиту, початку роботи з новими ризиками та введення нових видів страхування постає проблема недостатньо збалансованого страхового портфелю. Перестрахувальник, у свою чергу, розширює можливості страховика по вирівнюванню ризиків у просторі та у часі, оскільки він приймає на себе ризики різних страховиків. Таке вирівнювання ризиків можливе, лише за умови, що вони розподілені по всьому світу (це стосується, зокрема, природних ризиків). При цьому, мова йде про “створення максимально великого портфелю ризиків, де за допомогою закону великих чисел і максимально широкого географічного розподілу ризиків стає можливим забезпечення перестрахувальним захистом не тільки окремих великих ризиків, а й особливо кумулятивних ризиків, які виникають, наприклад, у зв'язку з природними катастрофами”.

По-друге: Більшості страховиків не завжди вистачає власних коштів для покриття великих чи масових ризиків, тому перестраховик допомагає страховику збільшити ємкість, тобто можливість по прийняттю ризиків на страхування. Тут може допомогти перестраховик, який на договірній основі за частину страхової премії бере на себе найчастіше дуже значну частину відповідальності страховика за договором страхування. Дуже часто вказують на недостатню капіталізацію українських страхових компаній, що є однією з важливих причин того, що на Україні застраховано так мало ризиків. Той факт, що власний капітал українських страхових компаній на сьогоднішній день складає в середньому $ 400 тис., підкреслює необхідність цих компаній у перестрахувальному захисті. Наявність перестрахувального захисту, однак, ні в якій мірі не є ознакою слабких у фінансовому відношенні страхових компаній чи ринків. Великі компанії, що у стані самостійно нести дуже великі ризики, теж отримують перестрахувальний захист. Розвинуті ринки вимагають наявності перестрахувальних програм. Рішення про те, в якому обсязі і по якому виду страхування української чи будь-якої іншої страхової компанії варто придбати перестрахувальний захист, завжди є, в першу чергу, питанням про найбільш оптимальне використання капіталу. По-третє: Перестраховик надає страховику послуги і свої ноу-хау. Як правило, він (перестраховик – прим. ред) має особливі знання про страхові продукти та ринки: може співставити їх як між собою так і в міжнародному масштабі, а також проаналізувати результати роботи окремих страховиків.

Перестраховик розробляє спеціальні ноу-хау, які необхідні конкретному страховику. При цьому залучення страховиком до своєї роботи власного відповідного фахівця є економічно не виправдано та обтяжливо.

Перестрахування, по своїй суті, являє собою діяльність у міжнародному масштабі. Вирівнювання ризиків відбувається в глобальному аспекті, міжнародний перестраховик збирає для цього капітал (перестрахувальні премії) з усіх куточків світу і надає свої перестрахові послуги і ноу-хау страховикам з усього світу. Тут час від часу виникає потреба у створенні державного перестраховика: можна навіть сказати, що практично всі експерименти по створенню національного державного перестраховика і введення обов'язкового перестрахування в даній компанії є негативним рішенням для як для страховиків, так і для всього ринку страхування. До того ж, для створення такого перестраховика необхідне залучення значних державних коштів, яких і так завжди обмаль. Тому національне перестрахування, державне чи часткове, завжди є тимчасовим виключенням з правил. Взагалі воно саме по собі є протиріччям, оскільки перестраховик, що хоче досягти успішних результатів, не може не поширювати свою діяльність за рамки своєї держави. Тут можна навести приклад деяких російських перестрахувальних компаній, які відразу після свого створення вимагали захисту російського ринку перестрахування від іноземців, а сьогодні, вже самі переконують українських страховиків у необхідності перестрахування за кордоном, в т. ч. і у Росії. Співстрахування чи бізнес на принципах взаємності, який у багатьох країнах, які відносяться до emerging markets, все ще досить поширене, у майбутньому втратить своє значення. Через кумуляцію ризиків воно являє собою небезпеку для платоспроможності страхових компаній, що вже сьогодні підтверджується фактом невиконання багатьох таких зобов'язань. Це стає очевидним у міру збільшення щільності страхування, погіршення коефіцієнтів збитковості та посилення конкуренції.

 

 

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. – К. : Товариство «Знання», КОО, 1997. – 216 с. (с. 47 – 49, 66 – 95, 98 – 100).

2. Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Залетів О. М., Клименко Н. І. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією професора П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. – К. : Атака, 1999. – 368 с. (с70 – 82).

3. Гвозденко А. А. Основи страхований: Учебник. – М. : Финанси й статистика, 1998. – 304 с. (с. 66 – 69).

4. Кашенко О. Л., Борисова В. А. Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник. -Суми: Видавництво «Університетська книга», 1999. – 252 с. (с. 22 – 99).

5. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. -К. : Київ. нац. торг. -екон. ун-т, 2001. – 402 с. (с. 182 – 332).

6. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. – К. : Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. – 115 с. (с. 15 – 17).