Становлення і розвиток естрадно-вокального мистецтва в Китаї в 1910-60 рр.

 

ІІ. Передумови та вплив на формування

ІІІ. Перший період

3.1. Діяльність Лі Цзінь Хуея

3.2. Вокально-танцювальний гурт «Яскравий місяць»

ІV. Другий період

4.1. Шанхайський етап

4.2. Гонконгський етап

 

 

У цій роботі я розглянула особливості становлення та розвитку естрадно-вокального мистецтва в Китаї впродовж 1910–60 рр. Намагалася визначити головні передумови, що суттєво вплинули на його формування. Надала загальну характеристику основних періодів зазначеного процесу. Висвітлила творчу діяльність видатних китайських митців (композиторів і виконавців) у царині вокально-естрадної музики.

Постановка проблеми. Однією з провідних тенденцій у музикознавстві та культурології середини ХХ — початку ХХІ ст. є професійний інтерес дослідників до вивчення східної цивілізації. Зокрема в цьому аспекті важливе місце відводиться науковій проблематиці, що пов’язана з вивченням китайського мистецтва. На сучасному етапі опублікована значна кількість праць, у яких висвітлюється передусім питання формування класичної музичної культури світу. Однак варто зазначити, що проблема зародження та розвитку китайського естрадного мистецтва, котре з-поміж інших є одним з найпоширеніших, є майже не розробленою у вітчизняній музикознавчій та культурологічній думці, а тому потребує детального вивчення. 

Мета роботи — визначити специфіку становлення та розвитку естрадно- вокального мистецтва в Китаї впродовж 1910–60 рр. та надати загальну характеристику основних етапів цього процесу. 

Аналіз останніх наукових праць і публікацій засвідчив, що зазначену проблему здебільшого розглядають у китайському [2, 5] й іноземному [3] мистецтвознавстві та культурології. 

 

 

Естрадно-вокальне мистецтво існує в Китаї протягом століття. Китайська естрадно-вокальна музика вирізняється оригінальною самобутністю й особливим національним колоритом. Нині цей вид музичного мистецтва, зорієнтований на широке коло слухачів, набув неабиякої популярності у світі. 

Одними з основних завдань цього дослідження, вирішення яких потребує зазначена мета, є визначення головних передумов, що суттєво вплинули на формування китайського естрадно-вокального мистецтва, а також здійснення системної періодизації цього процесу. 

Як відомо, Китай упродовж багатьох століть існував у певній самоізоляції від інших країн. Тенденція до мистецької взаємодії між китайською та європейською культурами виникла лише на межі ХІХ–ХХ ст. 

Так, китайська дослідниця Ло Чжіхуей пов’язує процес формування концертного життя в Китаї, як важливої невід’ємної складової естрадної творчості, зі створенням театру іноземними музикантами: «Точкой отсчета создания концертной жизни можно считать первый театр для широкой публики, созданный в Харбине в 1904 г. А. А. Ивановым. Репертуар театра в основном состоял из русских пьес, эстрадных представлений и «сборных» концертов» [3, с. 27]. 

Тому завдяки яскравим концертним виступам іноземних артистів китайське музичне мистецтво значно збагачувалося й поступово набувало якісно нового рівня розвитку. 

Однією з важливих подій у тогочасному житті країни стала «Сіньхайська революція» (1911–1913), під час якої китайський народ позбавився багатолітнього правління маньчжурської династії. Ця перемога сприяла утворенню республіки та поступовій демократизації суспільства. 

Серед соціокультурних передумов виникнення естрадного напряму в музичному мистецтві Китаю в 1910–20 рр. слід відзначити суттєвий вплив європейських та російських майстрів естрадного вокального виконавства, виникнення грамзапису тощо. Зазначені фактори значною мірою сприяли становленню й подальшому поширенню естрадного мистецтва в країні.

У сучасному китайському мистецтвознавстві склалася періодизація процесу еволюції естрадно-вокальної музики у світі, запропонована в працях Ю Цзин Бо («Історія та стиль естрадної музики»), Лі Ган («Історія китайської естрадної музики» [2]), Cунь Жуй («Історія китайської естрадної музики (1917–1970)» [5]) та ін. 

Згідно з цією періодизацією, розвиток китайського естрадно-вокального мистецтва в 1910–60 рр. має два основні періоди: перший (1910–30 рр.), другий (1930–60 рр.).

У цій праці я дотримуюся саме зазначеної періодизації, хоча вважаю, що вона потребує подальшого доопрацювання та корегування. 

 

 

Перший період (1917–1936) пов’язаний з м. Шанхай — головним культурним центром тогочасного Китаю. У цьому місті розпочав свій творчий шлях видатний композитор і продюсер Лі Цзінь Хуей (1891–1967), якого вважають засновником естрадно-вокального мистецтва у світі. Активно популяризуючи цей напрям у своїй пісенній творчості, композитора згодом стали називати «Королем естрадної музики». 

Слід підкреслити, що перші естрадні твори митець написав у жанрі дитячої пісні. Однією з професійних причин звернення до зазначеного жанру стала плідна діяльність Лі Цзінь Хуея на посаді головного редактора відомого на той час дитячого журналу «Маленький друг», що виходив друком у Шанхаї. Серед численних дитячих творів, написаних композитором, найпопулярніші «Горобець та діти», «Маленький художник», «Фея винограду», «Три метелики», «Швидкий потяг». 

Зауважимо, що в 30 рр. ХХ ст. саме з композиціями, написаними для дітей, був тісно пов’язаний розвиток китайського фортепіанного мистецтва. Про це у своїй дисертації «Китайская фортепианная музыка в контексте интеграционных процессов мирового музыкального искусства» [1] зазначає сучасний китайський дослідник Бай Є, котрий зокрема підкреслює: «В результате уже с середины 1930 гг. китайские композиторы регулярно сочиняют фортепианные произведения для детей, используя сокровища китайского народного творчества, мелодику вокального и инструментального фольклора и традиционной (пекинской) оперы» [1, с. 29]. 

Отже, звернення музикантів до жанрів дитячої вокальної і фортепіанної музики було однією з характерних тенденцій розвитку китайської музичної культури першої