Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
64
Мова:
Українська
країнах.
1. 2. Правове регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні.
Першою спробою врегулювання діяльності ТНК є акти Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) від 21 червня 1976 року, до яких належать «Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства», а також три взаємопов'язані документи:
«Керівні принципи для багатонаціональних підприємств»;
«Національний режим» та
«Стимули й перешкоди для міжнародних інвестицій.
В цих документах термін «ТНК» не застосовується, а використано словосполучення «багатонаціональне підприємство», які має наступні ознаки:
– існування декількох підприємств у різних країнах;
– наявність певного зв2язку між ними;
– здатність одного з цих підприємств суттєво впливати на діяльність інших.
З часом терміни «транснаціональні корпорації» та «багатонаціональні підприємства» нерідко почали вживатися як синоніми.
Названі акти ОЕСР мають 2 особливості:
1) до них додано текст, згідно з яким держави могди не брати на себе або
пом'якшити ті зобов'язання, які випливають з цих документів,. але «не стикуються з внутрішнім правом» відповідних держав.
2) вони застосовуються лише у взаємопов'язаності: прийняття одного з трьох документів тягне за собою обов'язкове прийняття двох інших, а процес правового регулювання здійснюється за використанням усіх трьох документів в їх сукупності.
Пояснюється це тим, що «Керівні принципи для багатонаціональних підприємств» визначають зобов'язання цих підприємств щодо держав, які приймають (або, що одне й те саме, – права держав, які приймають, стосовно багатонаціональних підприємств) ; другий документ («Національний режим») встановлює права цих підприємств у державах, які приймають (до речі, обидва ці документи узгоджені між собою) ; завершується процес третім з документів «Стимули та перешкоди для міжнародних інвестицій», який передбачає усунення перешкод та застосування стимулів з метою сприяння міжнародним інвестиціям.
Крім того, за ініціативою США, які бажали раз і назавжди виробити правила, які б створювали умови рівної конкуренції між ТНК, ЕКОСОР ООН створила Центр з ТНК та Комісію з ТНК. Комісією було розроблено проект статей Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. В ньому ТНК визначено як «підприємство, чи то державне, чи приватне або змішане, яке незалежно від юридичної форми і сфери діяльності цих відділень, яке функціонує відповідно до певної системи прийняття рішень, що дозволяє проводити узгоджену політику і спільну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень, і в рамках якого відділення таким чином пов'язані між собою чи то відношеннями власності чи іншими відносинами, що одне або декілька з них можуть значно впливати (впливають) на діяльність інших і, зокрема, користуватися спільними знаннями і ресурсами та поділяти відповідальність з іншими».
Проектом передбачалося, що ТНК мають:
- поважати суверенітет країни перебування;
- виходити з економічних цілей та задач політики, що здійснюється державою перебування;
- поважати соціокультурні цілі, цінності та традиції держави перебування;
- не втручатися у внутрішні справи держави перебування;
- не займатися діяльністю політичного характеру;
- утримуватися від практики корупції;
- дотримуватися законів і постанов, що стосуються обмежувальної ділової практики;
- дотримуватися положень, які стосуються передачі технології та охорони навколишнього середовища.
Комісія ООН з ТНК узяла на себе функцію нагляду за виконанням Кодексу та функції координаційного характеру. Центр ООН з ТНК діє як секретаріат цієї Комісії.
Слід зазначити, що між США, колишніми соціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, виникли гострі протиріччя, внаслідок яких проект так і залишився проектом. Проте тепер, у зв'язку з розпадом колишнього СРСР, збільшенням кількості ТНК походженням з держав, що розвиваються, та з деяких інших причин інтерес до цього документа значно зменшився, тому невідомо, чи стане коли-небудь цей проект власне Кодексом.
2. Інші різновиди юридичних осіб як учасники МЕП.
Окрім ТНК, у міжнародному обміні майном, капіталами та послугами беруть участь і інші юридичні особи. Доволі важко якимось чином окреслити коло цієї «залишкової» категорії. Зрозуміло одне: звичайні національні юридичні особи, коли вони виступають учасниками міжнародного обороту, до цієї категорії не належать, бо їх статус і взаємні відносини становлять зміст правового регулювання МПрП. Щодо всього іншого, то до цієї категорії учасників міжнародних відносин цілком можна віднести судження, за яким їй не вистачає цілісності з усіх точок зору і, зокрема, в юридичному плані. До того ж на сьогодні ці юридичні особи не регулюються якоюсь певною сукупністю відповідних точних міжнародних юридичних норм, які визначають їхній міжнародний статус та регламентують їхню діяльність1.
За таких умов у подальшому будуть коротко розглянуті лише деякі з різновидів юридичних осіб, які широко відомі практиці МЕВ. Зазначене передусім стосується міжнародних товарних, валютних і фондових бірж, а також аукціонів.
1. На товарних біржах укладаються угоди купівлі-продажу без пред'явлення товару за стандартами і зразками, передбаченими у типових контрактах. Оскільки біржа опосередковує операції з дуже великими масами товару, вона зосереджує попит і пропозиції, внаслідок чого об'єктивно стає інструментом регулювання цін. Причому біржові ціни стають основою і для тих угод, які укладаються поза межами біржі.
Перша товарна біржа (хлібна) виникла в Амстердамі ще у XVIII ст. Натепер найважливішими центрами біржевої торгівлі є:
- для цукру – Лондон, Нью-Йорк;
- з кави – Нью-Йорк, Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гавр, Гамбург, Амстердам;
- з бавовни – Нью-Йорк, Чикаго, Ліверпуль, Александрія, Сан-Паулу, Бомбей;
- із зернових – Чикаго, Міннеаполіс, Канзас-Сіті, Вінніпег, Лондон, Роттердам, Антверпен, Мілан;
- з каучуку – Сінгапур, Лондон, Ною-Йорк,