Становлення та розвиток сучасного міжнародного економічного права. Поняття структура, принципи та основні концепції.

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб'єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. В цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права або міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не слід розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.

3. Імунітети держав.

Імунітет – слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземної держави. Коли держава виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право – це система правових норм, які покликані регулювати цивільно-правові, сімейні та трудові відносини міжнародного характеру, в яких суб'єктами переважно виступають іноземні юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Але незалежно від того, які це відносини, якими нормами (чи міжнародного економічного права, чи міжнародного приватного права) вони регулюються, в обох випадках тут діє принцип імунітету держави.

Імунітет держави – це принцип міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляється в тому, що з огляду на рівність усіх держав певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. Прицьому спрацьовує правило «рівний не має влади над рівним».

Імунітетом користуються іноземна держава, її органи та майно, що належить державі. Майно іноземної держави не може піддаватись заходам примусового характеру (накладенню арешту тощо).

Теорія і практика розрізняють кілька видів імунітету держави:

1) судовий;

2) від попереднього забезпечення позову;

3) від примусового виконання рішення;

4) майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. У цьому разі керуються правилом «рівний не має юрисдикції над рівним» Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відповідач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу.

Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом, (третейським судом) іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку забезпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесеного судового рішення стосовно, наприклад, державних морських суден, які навіть перебувають у територіальних водах держави, яка б хотіла їх конфіскувати.

Принцип імунітету держави відбитий у внутрішньому законодавстві більшості країн світу. Застосування принципу імунітету держави вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави – імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права – суверенній рівності держав. Теорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держави можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відповідної держави.

Функціональний імунітет – передбачає дію імунітету держави, у чітко визначених випадках.

4. Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародного економічного права.

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин та ін.

В міжнародному праві вироблено цілий ряд різних класифікацій міжнародних організацій, лише деякі з яких ми розглянемо.

Найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи:

• універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;
• міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;
• міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни;
• міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп.

Серед такої універсальної міжнародної організації як 00Н, можна виділити дві підгрупи

• спеціалізовані установи 00Н (напр. Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку) ;
• допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій: Конференція з торгівлі та розвитку.

Крім того, міжнародні економічні організації, яких нараховується близько 350, поділяються на:

неурядові та міжурядові (міждержавні).

– всесвітні і регіональні

Міжурядові економічні організації – є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати питання міжнародного економічного життя. Організації використовуються як форуми для обговорення найважливіших економічних проблем світу загалом та його регіонів.

Міжнародні економічні організації не мають самостійних економічних інтересів, їх діяльність не спрямовується на пряме одержання прибутків. Ці організації існують для того, щоб забезпечити