Становлення тоталітарних режимів в Європі (Італія, Німеччина)

• поява монополій, зрощених з державою;

• посилення в суспільній свідомості культу держави, розповсюдження колективістських поглядів;

• масова емоційна упевненість в можливості швидкого поліпшення життя за допомогою планування і раціональних перетворень;

• масова психологічна незадоволеність відчуженням особи при капіталізмі, її незахищеністю і самотністю;

• тоталітарні рухи породжують ілюзію залучення до «вічних цінностей»: класу, нації, держави, величної сакральної влади;

• гострі соціально-економічні кризи ведуть до маргіналізації суспільства, появи численних прошарків люмпенів, особливо сприйнятливих до тоталітарної ідеології і схильних до політичного радикалізму. Основними властивостями люмпена є: нігілізм по відношенню до минулого і теперішньому часу, агресивність, честолюбство, обмеженість, егоцентризм. На цьому роблять ставку вожді тоталітарних рухів. Слід тут зважувати на відмінність в програмних установках між елітою руху і основною масою: у перших -обачливе, раціонально-індустріальне бачення мети, у других – прагнення злитися з організацією. Адресати у різних рухів та прошарки, на які опирається тоталітарна машина, теж відрізняються: в Росії, у більшовиків це були пролетаріат і найбідніше селянство; у нацистів Німеччини – службовці і дрібна буржуазія, що потерпіла від економічної кризи. У будь-якому випадку, інтереси і потреби цих прошарків дуже мало пов'язані із завданнями таких рухів і потрібні їм лише як привід для приходу до влади.

До політичних передумов тоталітарних режимів відносяться: вже згадувана етатізація суспільної свідомості, а головне, поява масових, гранично ідеологізованих, партій нового, тоталітарного типу з жорсткою, напіввійськовою структурою і повним підкоренням рядових членів партії ідеології і її виразникам – вождям, керівництву в цілому.

У носіїв тоталітарної свідомості виділяються наступні відмінні риси: нестерпність до будь-якого інакомислення, прагнення політично або навіть фізично знищити незгідних, решта ж ідей, їх плюралізм розглядаються ними як помилка або свідома брехня. Їм властиве прагнення до «математично безпомилкового загального щастя».

Найпоширенішими і непривабливими рисами будь-якого тоталітаризму є: тотальний контроль над ЗМІ, нетерпимість до опозиції, заміна громадської думки офіційними оцінками, заперечення загальнолюдської моралі і її деградація, культивування стадних інстинктів: зрівняльність, класова або національна ненависть, підозрілість, заздрість і т. д. Всіляко підтримується атмосфера надзвичайного положення, підозрілості, що служить виправданням командних методів і репресій. В ідеалі тоталітаризм прагне повного знищення автономного цивільного суспільства, непідконтрольного владі, відбувається його тотальна політизація. Більшість дослідників вважає, що поняття тоталітаризму стосується не лише характеристики держави чи політичної влади, а й суспільно-політичного ладу загалом. Адже тоталітарна влада не обмежується політичною сферою, а проникає в усі сфери суспільного життя, змінюючи стан усієї соціальної системи. Вона активно втручається у відносини власності, виробництва і розподілу, громадянського суспільства і навіть в особисте життя громадян, намагаючись перебудувати їх відповідно до своєї доктрини.

В XX столітті в Європі тоталітаризм існував в трьох основних формах, їх відображають реальний соціалізм радянського зразка, італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм. Сьогодні в науковій літературі більшість авторів підтримує тезу, згідно з якою в політичній системі тоталітарного типу виділяють фашистський і націонал-соціалістичний режими в Італії і Німеччині, на правому фланзі ідейно-політичного спектру, більшовицький режим в СРСР, на його лівому фланзі.

Для всіх форм тоталітаризму було характерним панування традиції, звичаю, тому що сама влада ґрунтувалась на традиції. Люди, займаючи рабське становище по відношенню до влади, все ж знаходили опору в родині, родинних зв'язках. Тому однією з цілей тоталітаризму була анігіляція традиції. В СРСР це проявлялося в перейменуванні стародавніх назв міст, вулиць, музеїв; обмеженні доступу до означених видів історичної та критичної літератури; відмові від деяких традицій в галузі архітектури, живопису, скульптури, театру, від традицій народного життя, свят. З цієї точки зору тоталітаризм відрізняє своєрідна амнезія історичної пам'яті.

Особливість тоталітарного режиму полягає в тому, що тут терор і страх використовуються не тільки як інструмент знищення й залякування дійсних або уявних ворогів і противників, але й як нормальний інструмент управління масами. З цією метою постійно культивується й відтворюється атмосфера громадянської війни. Терор використовується без будь-якої причини чи провокації. Так було у нацистській Німеччині, де терор було розв'язано проти євреїв, тобто людей, об'єднаних спільними расово-етнічними характеристиками, незалежно від їх поведінки. В Радянському Союзі, на відміну від нацистської Німеччини, керівництво ніколи не визнавало, що воно може використовувати терор проти невинних людей. Але й тут терор був інструментом знищення так званих класових ворогів, або ворогів народу.

 

 

Перша країна, де переміг фашизм, була Італія. Джованні Джантілло – ідеолог фашистського руху в Італії – також першим ввів термін „тоталітаризм“ – стосовно державного устрою у своїй країні. Лідером фашистського руху в Італії, як відомо, був Бенітто Муссоліні, який створив фашистську партію, створив однопартійну систему і, захопивши владу в державі, практично став повним диктатором в Італії.

Лідер італійського фашизму – Муссоліні – виявився недалекоглядним політиком. Він не зміг інтуїтивно відчути глибинну різницю між своїм державоустроєм і державоустроєм гітлерівської Німеччини. І мета, і засоби у італійських фашистів і нацистів були різними, як і сфери можливого впливу обох держав, але Муссоліні дозволив Гітлерові втягнути Італію у