Статистичне дослідження інфляції і цін в україні

На рівень ціни впливають такі фактори:

• державне регулювання цін;
• конкуренція виробництва;
• співвідношення попиту та пропозиції;
• купівельна спроможність грошей;
•  якість товару та ін.

 

Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України «Про ціни і ціноутворення» і іншими законодавчими і нормативними документами. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.

Державне регулювання інфляції

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність – чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і національного банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

До непрямих засобів відносяться:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним 
6. 3банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої «ринковості». Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

До прямих засобів:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим – грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

В цілому, слід визначити, що в нашому сьогоднішньому положенні ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією – регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Першочергові антиiнфляційні засоби:

1. Збивати темпи інфляції – то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:
2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
4. Замість податку на додану вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Національного банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
6. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон’юнктури та зростання безробіття.

 

З метою коректного та детального аналізу інфляції і цін необхідним є вивчення статистичних методів дослідження. Існує безліч методів, які використовуються у статистиці, але найчастіше їх розподіляють на методи збору та обробки інформації (рис. 2. 1).

Методи збору включають: спостереження, вивчення документів (контент-аналіз), опитування (анкетування й інтерв'ювання), тестування (у тому числі социометричний тест), експеримент (лабораторний і природний).

Як методи обробки інформації використовуються статистичні методи