Структура групи організацій Світового банку та характер їх діяльності

Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій — міжнародна спеціалізована урядова організація, метою якої є підтримка заохочення інвестицій на виробничі цілі в державах-членах, зокрема в країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій, включаючи спільне перестрахування від некомерційних ризиків; здійснення допоміжних заходів для сприяння надходженням інвестицій у країни, що розвиваються, та між ними.

БАГІ було створено 1988 р. як філію Світового банку. До йото складу входять 154 країни. Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР. 

Основними напрямками діяльності агентства є збільшення можливостей для страховиків шляхом спільного страхування та перестрахування, страхування інвестицій у державах, що мають підвищені ризики, обслуговування інвесторів, які не мають доступу до офіційно визнаних страховиків, тощо. 

БАГІ за організаційною структурою й методами управління побудоване аналогічно до Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Агентство має Раду керуючих; Раду директорів, президента і персонал для виконання своїх зобов'язань.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції 1944 р. На сьогоднішній день членами МВФ є 181 держава. Країни колишнього СРСР були прийняті до МВФ у 1992 р. 

Метою створення МВФ було закріплення Бреттон-Вудської валютної системи для встановлення і коригування курсів валют, із переходом до Ямайської системи вільних курсів фонд здійснює лише нагляд за світовою валютною системою та станом валютних курсів. 

МВФ регулює валютно-розрахункові відносини між державами-членами та надає їм фінансову допомогу, в разі виникнення валютних труднощів, у вигляді позичок у іноземній валюті. 

МВФ організовано за принципом акціонерного товариства, і кількість голосів країн-учасниць є їхньою часткою в капіталі фонду. На частку США припадає 18,2% капіталу, Європейського Союзу — 26,7%. Частка інших 22 країн становить 60,3 % капіталу фонду.

Оперативною діяльністю МВФ керує Виконавча рада (Рада директорів), яка призначає розпорядчого директора. Рада директорів складається з керуючих та їхніх заступників, що обираються кожною країною терміном на п'ять років.

П'ять держав, які здійснюють найбільші внески, є постійними членами Виконавчої ради. Це США, Німеччина. Японія, Велика Британія і Франція. 

Фінансові ресурси фонду формуються із членських внесків країн-учасниць. Це так звані квоти, що виражені в одиницях СПЗ (спеціальні права запозичення). Квота є ключовим елементом у системі взаємовідносин держав-членів МВФ. За квотами визначаються не тільки голоси щодо управління фондом, а й можливості позичати кошти. Капітал МВФ може бути збільшений у разі:

 прийняття нових країн-членів;

 збільшення квот країн-членів;

 накопичення коштів у результаті діяльності фонду.

Відповідно до статуту МВФ держави-члени мають внести 25% квоти або 10% від своїх золотовалютних резервів золотом, залежно від того, яка з цих сум менша. Інша частина квоти депонується в національній валюті та використовується державою в разі потреби.

Основним джерелом кредитів, що надає МВФ, є власний капітал фонду та кошти, які ним мобілізуються. Всі вони перебувають на рахунку загальних ресурсів, через який проводяться всі фінансові операції фонду.

Залежно від мети й умов кредитування, МВФ використовує різноманітні механізми. Як правило, країна, що потребує позички, купує в МВФ необхідні їй валютні кошти за національну валюту. Після закінчення терміну позички відбувається зворотний обмін (під 0,5% комісійних). 

Зазвичай фонд використовує такі механізми:

 механізм резервування. Передбачає, що країна на певний час бере свої кошти з фонду. При цьому виплата комісійних та нарахування відсотків не здійснюються;

 механізм кредитування. Дуже важливий канат використання загальних ресурсів фонду: кошти в іноземній валюті, що становлять 100% квоти держави, можуть бути нею отримані за чотири транші по 25% квоти. Кожен транш відповідає кредитній частці. Надання кожної кредитної частки здійснюється на певних умовах. Причому жорсткість умов при переході від перших до наступних кредитних часток зростає;

 механізм угоди за резервними кредитами (або угода стенд-бай). Передбачає: якщо країна відповідає макроекономічним показникам фонду, вона може отримати визначену в угоді суму будь-коли упродовж дії угоди;

 механізм розширеного і додаткового фінансування. Передбачає кредитування середньотермінових програм із метою вирішення проблем із платіжними балансами, що викликані макроекономічними чинниками. При зверненні по такі кредити країна має надати детальну програму подолання труднощів і виходу з кризи.

Крім звичайних механізмів застосовуються спеціальні компенсаційні механізми фінансування. Вони спрямовуються на підтримку реформ, перехід до ринкової економіки тощо.

МВФ проводить свою політику з метою:

 сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і спільної роботи з державами-членами;

 підтримки міжнародної торгівлі й економічного зростання країн-членів;

 сприяння встановленню багатосторонньої системи розрахунків задля усунення обмежень у зовнішній торгівлі, що заважають міжнародному обміну;

 підтримки регулярного обміну й укладання угод між країнами-членами;

 робити ресурси МВФ "тимчасово доступними" членам під відповідну гарантію для врегулювання проблем платіжного балансу.

У своїх рекомендаціях, які мають для країн-позичальників обов'язковий характер, МВФ дотримується жорсткої монетаристської політики, що вимагає:

 забезпечення активного сальдо платіжного балансу як головного фактора виплати основної частини боргу і відсотків;

 стабілізації внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних видатків;

 використання позик на фінансування виробничої сфери, виплати основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку від виробничої сфери;

 забезпечення бездефіцитності державного