Структурно-семантична організація словотворчих гнізд з базовими дієсловами мовлення в українській мові XIX-XX ст.

8. Загальне спільнослов’янське походження дієслів мовлення, спорідненість української та російської мов виявляється й у спільних тенденціях, що функціонують у СГ з вершинами говорити – говорить та казати – сказать. Про це свідчать кількісні характеристики гнізд, які є максимально наближеними: говорити – 210-5-26-130-83 і говорить – 295-5-36-189-107, казати – 161-5-17-102-57 і сказать – 139-4-21-89-49.

9. Найбільш ефективним способом творення похідних є афіксація, у СГ з вершинами говорити та говорить кількість таких утворень складає відповідно 92, 3% та 89, 4%, а у СГ з вершинами казати та сказать – 94, 3% та 84, 7%. Похідні цих СГ широко вживаються у розмовному мовленні, у творах художньої літератури, публіцистичному, офіційно-діловому стилях, насамперед для передачі мовлення іншої особи.

10. Щодо СГ дієслів мовити та молвить, то тут маємо приклад своєрідного розвитку та функціонування похідних від спільного кореня мов-, словотворчий потенціал якого максимально реалізувався в українській мові. Кількісні характеристики яскраво засвідчують особливості розвитку цих гнізд: мовити – 426-6-21-288-133 та молвить – 53-3-15-32-19. СГ з вершиною мовити у 8 разів перевищує обсяг СГ дієслова молвить у сучасній російській мові. Найбільш продуктивним способом творення похідних у СГ мовити є афіксація та складання, кількість таких дериватів становить відповідно: 76, 9% та 19, 5%, тоді як у СГ молвить – 91, 6%, складні слова у цьому гнізді відсутні.

11. Більшість російських похідних – це деривати, які функціонують протягом століть, і незважаючи на те, що дієслово молвить належить до продуктивного класу слів, а отже словотворча структура гнізда є відкритою, новотворів із коренем мов- у сучасній російській мові мінімальна кількість. Похідні з вершиною молвить є мовновартісними й не потребують ні розширення своєї семантики, ні більшого простору для вживання; вони – своєрідний приклад “самодостатності”, притаманний літературній лексиці, яка відзначається особливою стійкістю, тенденцією до однорідності як у мові в цілому, так і в межах аналізованих СГ, тоді як в українській мові СГ з вершиною мовити беззупинно продовжує поповнюватися все новими й новими словами – частіше складними дериватами та їх суфіксальними похідними.

12. У СГ дієслова мовити, у зв’язку зі статусом мови як особливого соціального утворення, похідний іменник мова став мотивуючою базою значної кількості дериватів (понад 100), а це дає підстави прогнозувати вихід (відокремлення) іменника мова та ним мотивованих слів у окреме СГ, як це сталося з лексемами казка і сказка та їх похідними у сучасній українській та російській мовах.

Проте слід зауважити, що аналіз похідних СГ дієслів мовлення обох мов, проведений у даному дисертаційному дослідженні, доводить, що українська та російська мови розвиваються за своїми внутрішніми законами, вносять в усталену систему свої специфічні зміни та доповнення. Аналізовані східнослов’янські мови видозмінюють свої системи словотворення відповідно до потреб комунікації, одночасно збагачуючи мову новими лексичними одиницями і витворюють особливі й своєрідні системи словотворення.

Отже, аналіз словотворчих засобів і значень похідних СГ з вершинами говорити, казати, мовити дає змогу описати структурно-семантичні особливості організації цих дієслівних гнізд, прогнозувати шляхи їх подальшого розвитку, зрозуміти принципи й особливості побудови інших СГ (які, безперечно, ще стануть предметом окремого дослідження завдяки своїй близькості ЛСГ із значенням мовлення), базовими словами яких можуть виступати лексеми, що входять у ЛСГ дієслів, наприклад, із загальним значенням волевиявлення та мислення. Дослідження СГ із загальним значенням мовлення дає можливість простежити системність словотворчих процесів у близькоспоріднених слов’янських мовах.

 

 

1. Характеристика словообразовательного гнезда с вершиной говорить в современном русском языке // Мова і культура. Матеріали міжнародної наукової конференції “Світ сучасної людини та іноземні мови”. – Дрогобич, 23-27 травня 1996. – Дрогобич: Відродження, 1996. – С. 68-79.

2. Мистецтво словотворення // Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах. Матеріали людинознавчих філософських читань. – Випуск ІV. -Львів: Край, 1997. – С. 285-291.

3. Опыт анализа словообразовательных цепочек и парадигм (на материале группы глаголов речи: говорить, сказать, молвить) // Восточноукраинский лингви-стический сборник. – Выпуск четвертый. – Донецк: Донеччина, 1998. – С. 99-107.

4. Семантическая нагрузка глаголов речи в Евангелиях от Матфея и Иоанна // Людина і гуманістична природа віри. Матеріали наукової конференції “Гуманізм. Людина. Віра” (Десяті людинознавчі читання). – Випуск VII. – Дрогобич: Вимір, 1998. – С. 272-280.

5. Словотворче гніздо з вершиною казати у сучасній українській мові // Вісник Донецького університету. – Науковий журнал. – Серія Б. Гуманітарні науки, 1998. – №2. – С. 192-198.

6. Семантичні взаємовідношення у словотворчих гніздах з базовими дієсловами говорити, казати та говорить, молвить в українській і російській мовах ХІХ-ХХ ст. // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. – Науковий щорічник. – Тернопіль: Збруч, 1999. – С. 205-211.

7. Зіставний аналіз продуктивності афіксів у словотворчих гніздах з базовими дієсловами мовлення в українській та російській мовах ХІХ-ХХ ст. // Вісник Донецького університету. –