Суб’єкти цивільного права

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аспект поняття суб'єкти цивільного права

1.1 Поняття суб'єктів цивільного права

Розділ 2. Фізичні особи – суб'єкти цивільного права: характеристика

2.1 Дієздатність та правоздатність фізичних осіб

2.2 Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною

2.3 Процедура та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою; оголошення її померлою

Розділ 3. Юридичні особи як суб'єкти цивільного права

3.1 Поняття та правосуб'єктність юридичної особи

3.2 Створення та припинення діяльності юридичних осіб

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Актуальність теми дослідження. З юридичної точки зору, суб'єкт – це особа чи організація як носій певних прав та обов'язків. Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.

Питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Свобода людини – вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права людини природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо).

Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, встановлених її правовим статусом. Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком.

Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізична особа. Але ж існують також об'єднання громадян, які іменуються юридичними особами. Актуальність обраної теми пояснюється важливістю розуміння всіх прав і обов'язків, якими наділяються фізичні та юридичні особи в контексті цивільних відносин.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є суспільні відносини, що виникають під час функціонування суб'єктів цивільного права.

Предметом дослідження даного курсового дослідження є безпосередньо суб'єкти цивільного права (фізичні та юридичні особи).

Мета дослідження – повне всебічне дослідження суб'єктів цивільного права.

Поставлена мета зумовила вирішення таких завдань:

визначити поняття «суб'єктів цивільного права»;

дослідити дієздатність та правоздатність юридичних осіб, як суб'єктів цивільного права;

дослідити правосуб'єктність юридичних осіб, як суб'єктів цивільного права;

з'ясувати процедуру створення та припинення діяльності юридичних осіб.

Під час написання курсової роботи, я використовувала метод порівняння – досліджувались думки провідних вчених, які досліджували дане питання та дані думки порівнювались; а також системно-структурний метод, який зумовив структуру моєї курсової роботи.

Структурно моя робота складається із вступу, трьох розділів, які завершуються логічними висновками та списком використаних джерел.

 

 

 

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхніх право- та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений уній[5, c. 125].

Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: – повна дієздатність; – часткова дієздатність; – мінімальна дієздатність; – обмежена дієздатність; – визнання громадянина недієздатним[5, c. 127].

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття – 18 років. Згідно з чинним законодавством у випадку одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові