Суб’єктивні авторські права: поняття та класифікація

У свою чергу, в особистому аспекті об’єкти захисту авторського права, як ми вже зазначили вище, передані бути не можуть. Автор, який написав розповідь або склавши пісню, не може передати комусь немайнову складову володіння творчим продуктом. Хоча на цей рахунок є різні точки зору. Є юристи, які вважають, що деякі види об’єктів авторського права все-таки підлягають повноцінної передачі від одного власника до іншого не тільки в майновому аспекті, але також і в особистому.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Зазвичай, авторсько-правові спори розглядаються районними, міськими й обласними судами загальної юрисдикції, адже спеціалізованих судів Україна поки що не має. Якщо ж обидві сторони конфлікту є юридичними особами, – справа може бути розглянута в господарському суді. Законодавство передбачає також можливість передання справ на розгляд до третейського суду.

Підставою для судового захисту прав є такі порушення:

• вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи створюють загрозу такого порушення;
• піратство у сфері авторського права;
• плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
• ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
• будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
• підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
• розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Поширеною формою цивільної відповідальності є відшкодування завданих збитків. Найпоширенішою є вимога авторів про виплату їм грошової компенсації. Популярність такої форми відшкодування збитків пояснюється тим, що позивач у цьому разі не повинен обгрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо тільки довести факт порушення майнових прав. Натомість, для стягнення прибутку з відповідача, що був отриманий ним унаслідок порушення прав автора, необхідно спочатку довести наявність цих прибутків. Це не завжди так легко зробити. Отож, якщо автор вимагає виплати компенсації, а порушення є досить очевидним, відповідач, зазвичай, намагається вирішити справу в досудовому порядку. Розмір компенсації в такому випадку коливається між 20 та 100 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян за одне бездоговірне використання твору, тоді як при судовому розгляді справи ці суми зростають як мінімум удвічі.

Автор також може вимагати компенсації моральної шкоди, якщо внаслідок порушення його прав він зазнав моральних страждань. Через специфічність поняття моральної шкоди довести її наявність проблематично, тому від автора вимагають лише грошової оцінки заподіяної заподіяної йому моральної шкоди. Вимагати моральної компенсації потрібно за умов, якщо порушені немайнові права автора, зокрема, право на ім’я, на оприлюднення твору тощо.

Мати справу з юридичною особою як відповідачем перпективніше з погляду реальності одержання компенсації. Однак, на практиці юридичні особи часто організовують свою роботу так, щоб у разі виникнення конфлікту перкеласти відповідальність на плечі фізичної особи. Завдяки такому механізмові юридичні особи уникають відповідальності й обходяться мінімальними витратами, отримуючи при цьому за незаконне використання авторських прав високі прибутки.

 

 

Якщо застосування цивільно-правових способів захисту не дає результатів, порушників можна притягти до кримінальної відповідальності. У сфері авторського права цю можливість тривалий час вважали крайнім заходом і майже не застосовували. Однак, з появою в 2001 р. нового Кримінального кодексу України ситуація помітно змінилася. На відміну від попереднього Кримінального кодексу України 1960 р., охорона авторських прав здобула тут суттєву підтримку. Так, статтями 176 та 177 КК України за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва, а також інше використання чужих творів передбачений штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів (від 1000 до 2000 – при повторному порушенні) чи виправні роботи й навіть позбавлення волі строком до двох років. Кримінальна відповідальність настає за умови, якщо:

• об’єкт авторського права, права на який були порушені, охороняється законом;
• злочинні дії були здійснені навмисно;
• порушення завдало матеріальної шкоди суб’єктові авторського права у значному, великому чи особливо великому розмірі.

Відповідно до ст. 176 КК України матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розглянуті дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише в разі, якщо вони умисно вчинені (тобто порушник знав, що він порушує чужі авторські права та передбачав наслідки своїх дій). Дії, заподіяні з необережності, не є предметом карного переслідування.

Розглянемо переваги кримінального процесу порівняно з процедурою цивільного судочинства. Позивач у кримінальній справі не тільки не сплачує судового збору (державного мита) при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для обгрунтування пред’явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників державного обвинувачення. Також позивач отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, потрібних для обгрунтування його вимог. Навіть поза відповідними нормами Кримінального кодексу, згідно з ч. 2 ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за наявності достатніх даних про вивчення порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства чи суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку й накладення арешту на примірники творів щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Також арешту підлягають документи, рахунки й інші предмети, що можуть бути доказами вчинення протиправних дій. Зазначені заходи надають можливість забезпечити цілісність доказів до розгляду справи в суді. І навіть якщо кримінальна справа буде закрита, її матеріали можуть бути долучені (якщо позивач вимагатиме розгляду справи

в порядку цивільного судочинства) як докази до цивільного процесу. Варто зазначити, що кримінальна відповідальність не поширюється на порушення немайнових прав, а саме: на право на ім’я, право на оприлюдненя твору, на захист репутації та ін.

 

 

1. Конституція України. – К. : Юрінком Інтер, 1998. -72с.
2. Цивільний кодекс України // ВВР України. – 2003. – №№40-44. – Ст. 356.
3. Кримінальний кодекс України // ВВР України. – 2001. №25-26. – Ст. 131.
4. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. – №13. – Ст. 64.
5. Авторське право і суміжні права / За ред. О. Святоцького і В. Дроб’язка. – К., 2000. – С. 29-33.
6. Афанасьєва К. О. Авторське право: Практ. посіб. – К. : Атіка, 2006. – 224 с.
7. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю. А. Заики. К., – 1998.
8. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, перероб. і доповн. – К., 2006. – 278 с.
9. Дроб’язко В. С. Право інтелектуальної власності. – К., 2004.
10. Корчевний Г. В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І. І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. – № 5. – С. 171-175.
11. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. – К. ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997. – 416 с.
12. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. – №3. – С. 3-4.
13. Права людини в Україні. Щорічник 1995 р. Українська правнича фундація, К., 1996.
14. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. – К., 2002.
15. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. – Харків, 2002.
16. Цивільне право. Підручник під ред. О. А. Підопригори, Д. Б. Боброва. “Вентурі”, К., 1997, ч. 1.
17. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. – Т. 1. – Кн. 1 / Р. Б. Шишка, В. А.
18. Голембо Я. Окремі питання авторського права // Право України, 1997. – № 2.
19. Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право України, 1998. – № 11.