+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
style="text-align: justify;">Особливо підкреслюючи, що «людина є головним європейським надбанням і, отже, центральним елементом будь-якої політичної діяльності ЄС», документи європейських саммітів роблять висновок, що освітні системи повинні пристосуватися до нових реалій 21-го століття, і «безперервна освіта мусить стати головною політичною програмою громадянського суспільства, соціальної єдності і зайнятості». Саме на це, на думку дослідників, мають бути спрямовані сьогодні і зусилля держав-членів ЄС, і дії місцевих організацій – соціальних партнерів, і прагнення кожної окремої людини, котра, в кінцевому рахунку, і є головною дійовою особою в системі безперервної освіти.
Європейська комісія і країни-члени ЄС визначили навчання впродовж життя у рамках Європейської стратегії зайнятості як всебічну навчальну діяльність, що здійснюється на постійній основі з метою поліпшення знань, навиків і професійної компетентності. Головна ідея нового підходу полягає у тому, що безперервна освіта перестає бути лише одним із аспектів освіти і перепідготовки; вона стає основоположним принципом освітньої системи і участі людини у ній протягом усього безперервного процесу її навчальної діяльності.
У найближчому десятилітті цей принцип повинен бути повністю реалізований у європейських країнах. За допомогою системи безперервної освіти усі громадяни Європи повинні одержати рівні можливості адаптуватися до вимог соціально-економічних змін і брати активну участь у формуванні майбутнього Європи.
Дослідники акцентують увагу не лише на безперервність процесу навчання, а й різноманітність його форм – формального, неформального та інформального. Ця класифікація відповідає основним видам освітньої діяльності: формальна освіта, що завершується одержанням офіційного документу – диплому або атестату; неформальна освіта, що відбувається в освітніх закладах або громадських організаціях, клубах і гуртках, а також під час індивідуальних занять; інформальна освіта, індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя людини і не завжди має цілеспрямований характер.
Дотепер, при формуванні політики у галузі освіти враховувалась лише формальна освіта, а решті двом категоріям не приділялося практично жодної уваги. Континуум безперервної освіти робить неформальну та інформальну освіту рівноправними учасниками процесу навчання. Наприклад, те, що комп'ютери в першу чергу захопили сферу домашнього користування і стали потужним ресурсом індивідуального пізнання світу, підкреслює значення інформальної освіти і доводить її величезні резерви.
Формуючи політику в освітній галузі, європейські країни звертають все більше уваги не лише на її економічну необхідність, викликану особливостями ринку праці, що змінюється, а й на її соціально-культурну значущість. У теперішній час переглядаються традиційні уявлення про розподіл повноважень між громадськістю та органами влади. Система управління змушена передавати усе більше повноважень у руки самих громадян, залучаючи їх до прийняття рішень. Однак, такий процес збільшує розрив між соціально активними громадянами і тими, хто з різних причин виключений з суспільного життя.
Освіта стає ключовим фактором не лише професійного, а й особистого успіху. Якщо сьогодні освіта відіграє головну роль у процесі інтеграції людини у професійне середовище, так у майбутньому вона повинна бути вирішальним фактором для її включення у суспільні процеси.
Відповідно просування до інформаційного суспільства – суспільства, що базується на знанні – змінюється і розуміння того, яка роль освіти і викладання у цих процесах. їхнім завданням є гарантування безперервного доступу до освіти з метою отримання і оновлення компетентностей, необхідних для життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства.
Освітні технології стають усе більш орієнтованими на користувача. Людина, котра навчається, перестає бути пасивним реципієнтом інформації. Це природні процеси, котрі, однак, можуть бути значно прискорені цілеспрямованою роботою професіоналів у галузі методології. Йдеться, перш за все, про величезні можливості дистанційного і домашнього навчання, що забезпечують комп'ютерні технології.
Соціально-економічні зміни вимагають нового набору необхідних базових знань, умінь і навиків, що забезпечують активну участь в професійному, сімейному і суспільному житті. Європейські документи відносять до переліку таких навичок комп'ютерну грамотність, іноземні мови, технологічну культуру, підприємництво і соціальні навички. Зокрема, соціальні навички – такі як упевненість в собі, відповідальність за свою долю, уміння ризикувати – також стають все важливішими в сучасному світі. До цього переліку можна додати і вміння вчитися, вміння адаптуватися до змін і вміння орієнтуватися у потоці інформації.
Набуття цих вмінь є дуже важливим, але не менш важливим є і їх постійне оновлення. Саме відсутність чи нестача кваліфікації є головною причиною безробіття у багатьох високорозвинених країнах. Тому держава повинна надати можливість отримання чи оновлення цих навиків у будь-якому віці. І тут велику роль може відіграти і система неформальної освіти.
Беручи до уваги усі зміни в суспільстві, на думку дослідників, освітні системи мають вміти гнучко адаптуватися до сучасних умов. Ці підходи закладені у Болонську систему освіти. Викладачі в нових умовах повинні стати консультантами, наставниками і посередниками, чиїм завданням є допомогти молодій людині сформувати свою освіту і усвідомити свою особисту відповідальність за це. А отже, і методи освіти – як у формальній, так і в неформальній системі освіти – повинні змінюватися у бік пріоритету особистої мотивації, критичного мислення і вміння вчитися.
Держави ЄС усвідомлюють, що освітня стратегія інформаційного суспільства повинна базуватися на співпраці влади й громадських організацій, так званих «соціальних партнерів», оскільки саме вони найтісніше пов'язані з інтересами і потребами окремих громадян і спілок. Останні програми ЄС у галузі освіти і молодіжної політики спрямовані на розвиток соціального партнерства, як на місцевому,