Сучасні підходи до підготовки молоді до життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства

У суспільстві та економіці, що базуються на знанні, повноцінне використання людського фактору стає запорукою конкурентноздатності та успіху. Відповідно, як для працівника, так і для працедавця величезне значення мають дипломи, атестати і сертифікати, що підтверджують кваліфікацію. Вони відіграють велику роль в інтегрованій Європі зі спільним ринком праці, свободою пересування і вільним вибором освітнього закладу.

Таким чином, у нових умовах розвитку інформаційного суспільства виникає необхідність розроблення єдиної загальнодержавної стратегії у галузі освіти, орієнтованої на формування і розвиток у молоді навиків життя в інформаційному суспільстві. Перед вітчизняною освітньою системою лежить завдання сформувати громадянина, спроможного до гнучкої зміни способів і форм життєдіяльності, а формування ключових компетентностей, що відповідають типовим видам діяльності громадянина, стає актуальним завданням навчально-виховного процесу навчального закладу.

У цьому контексті дослідники виділяють такі взаємозвязані аспекти процесу навчання: особистісне професійне удосконалення, розвиток самоповаги та впевненості в свої сили; набуття необхідних життєвих навичок-творчого підходу до вирішення проблем і самоуправління; навчання тому, як треба вчитися, і навчання тому, як треба думати, щоб успішно навчатися впродовж життя; змістове, фахове навчання [7].

Особливу цінність набувають ті знання і вміння, котрі необхідні в реальному житті. Щоб віднайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві і соціальні ролі, випускник навчального закладу має володіти певними якостями та уміннями: бути гнучким, мобільним, конкурентно здатним, вміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці; критично мислити; використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем; генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; володіти комунікативною культурою, уміти працювати у команді; вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій; цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави; уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення.

Для того, щоб людина могла виконувати певний вид соціальної діяльності, необхідно, щоб вона: знала ту галузь, в якій вона працюватиме, ті процеси, які там протікають, умови, в яких це відбувається, типові її проблеми; володіла узагальненими способами діяльності в цій галузі; мала власний досвід творчого вирішення проблем; знала і була готова дотримуватись правових і моральних норм, а також традицій, що регулюють поведінку людей; мала стійкі ціннісні орієнтації, що дозволяють дотримуватися певного напряму діяльності; володіла загальними компетентностями стосовно самоорганізації у будь-якій діяльності, взаємодії з іншими людьми; мала бажання активно діяти та співпрацювати у соціумі.

Отже, йдеться про ключові компетентності – вміння мобілізувати отримані знання і досвід у конкретній життєвій ситуації. Вітчизняна дослідниця проблем соціалізації молоді Н. Лавриченко визначає компетентність як психосоціальну якість, джерелом якої є відчуття власної успішності та корисності, котра сприяє усвідомленню особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням [3, с. 311].

Зокрема, дослідники визначають такі категорії компетентностей, що пов'язані з громадянською діяльністю особистості [5]. Перша категорія – це когнітивні (пізнавальні) компетентності. Сюди входять: компетентності правового та політичного характеру (знання правил колективного життя та демократичних умов їх встановлення; знання про демократичні інститути й правила, що керують свободою та діями; усвідомлення того, що їх функціонування є відповідальністю всіх громадян; правові вміння, за допомогою котрих громадяни можуть захищати свої свободи і контролювати владу) ; компетентності сприйняття сучасного світу (щоб бути здатним брати участь в політичних дебатах й приймати ефективні рішення, робити демократичний вибір, необхідно знати, про що йдеться, володіти знаннями про предмет, що обговорюється. Внаслідок різноманітності галузей знань, їхньому постійному збагаченню та взаємообміну жодна людина не може бути повністю обізнаною у тій чи іншій сфері. Слід готувати людину до сприйняття нових знань та ідей. У зв'язку із цим важливим є вміння критично аналізувати та систематизувати інформацію) ; компетентності процедурного характеру (вміння дискутувати та аналізувати свої вчинки, тобто, здатність знову перевіряти дії й аргументи у відповідності до принципів і цінностей демократії, обдумувати напрями й межі можливих дій, конфлікти цінностей та інтересів тощо).

Друга категорія компетентностей включає: етичну компетентність і вибір цінностей (у цій групі експерти виділяють такі цінності як свобода, рівність, солідарність. Вони передбачають визнання й повагу до себе й інших, вміння слухати, передбачають позитивне ставлення до відмінностей та різноманітності, довіри до іншої людини) ; здатність до дії; готовність співпрацювати з іншими; здатність розв'язувати конфлікти відповідно до принципів демократії; вміння брати участь у публічних дебатах, дискутувати й робити вибір в умовах реального життя.

Таким чином, ключові компетентності, котрі покликані забезпечити повноцінну підготовку молоді до професійної та громадської діяльності в умовах інформаційного суспільства можна представити у вигляді двох груп, перша з яких формується багатьма навчальними дисциплінами з використанням їхніх специфічних особливостей, а друга – у ході конструктивної суспільної діяльності.

До першої групи відносяться: компетентність у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що полягає у засвоєнні способів отримання знання з різноманітних джерел соціальної інформації: філософських, статистичних, правових, політичних тощо; компетентність у сфері трудової діяльності, що полягає у розкритті економічних, соціологічних, етичних і правових аспектів трудової діяльності; компетентність, що пов'язана з виникненням інформаційного суспільства та слугує філософсько-соціологічною характеристикою цього суспільства, розвиває здатність критично ставитися до інформації та реклами, що поширюються засобами масової інформації.

До другої групи відносяться: компетентність у сфері громадсько-суспільної соціальної діяльності, що розвиває суттєві елементи культури, без яких неможливе свідоме виконання типових соціальних ролей; сприяє розвитку здатності брати на себе відповідальність, брати участь у процесі прийняття рішень, мирно врегульовувати конфлікти, сприяти функціонуванню та вдосконаленню демократичних інститутів; компетентність у сімейно-побутовій сфері; компетентність, що стосується життя у багатокультурному та багатоконфесійному суспільстві.

Відповідно компетентна особистість володіє не лише знаннями, професійними навичками, високими моральними якостями, але й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання на практиці і брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності.

Отже, компетентністний підхід передбачає значне посилення практичної скерованості освіти, що знаходить відображення у цільовій установці на формування ключових соціальних компетентностей особистості в інтелектуальній, комунікативній, суспільно-політичній та інших сферах. Компетентність поєднує в собі фундаментальні та практичні знання, включаючи наукові поняття про найголовніші сфери соціального життя і головні види діяльності людей, про можливості досягнення успіху в тій чи іншій галузі діяльності, про проблеми, котрі потребують вирішення на шляху до успіху; ціннісні орієнтири діяльності; соціальні норми, що її регулюють; вміння та навички, що дозволяють здійснити типові види діяльності.

Опираючись на вищевикладене, можна стверджувати, що посилення взаємозалежності людей в сучасному світі потребує складнішої соціальної, політичної та економічної взаємодії між ними. Відтак компетентністнии підхід як пріоритетний напрямок процесу становлення особистості є важливою сферою прикладення зусиль науки і практики.

 

 

1.Єрмаков І. Г. Феномен компетентністно спрямованої освіти//Крок за кроком до життєвої компетентності та успіху: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції] 16-17. 05. 03. -Київ, 2003. – С 7-8.

2.Загладин Н. В. Информационное общество: основные параметры, национальные и глобальные аспекты // Преподавание истории и обществознания. – № 1, 2004, 0. 10-17.

3.Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К: Віра Інсайт, 2000. – 444с.

4.Маркарян К. Общая теория постиндустриального государства. М., 2002. 0. 262.

5.Совет Европы. Симпозиум по теме „Ключевые компетенции для Европы» – Берн, Швейцария, 27-30 марта 1996 Doc. DECS/SC/Sec (96) 43.

6.Тоффлер Е. Третя хвиля. – К. : Видавничий дім «Всесвіт», 2000. – 478 с.

7.http: //www. ec. europa. eu/education/policies/lll/life/memoen. pdf