+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
13
Мова:
Українська
ст. 65 зазначено, що не можуть бути допитані як свідки священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих [14]. Зауважимо, що КПК України не вживає термін «таємниця сповіді», проте за змістом має на увазі саме цей вид таємниці. Такий висновок можна зробити, ураховуючи положення ч. 3 ст. 65 КПК України, де зазначено, що особи, передбачені п. п. 1-5 ч. 2 цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, котра довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі в письмовій формі за підписом особи, котра довірила зазначені відомості. Отже, законодавець зарахував таємницю сповіді до професійної таємниці. Водночас у ст. 224 КПК «Допит» зазначено, що особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона в законі, у тому числі щодо інформації, що становить таємницю сповіді.
У юридичній науці професором І. Л. Петрухіним була висловлена думка, що доцільніше говорити (у межах права на недоторканність приватного життя) про релігійні таємниці двох видів, не обмежуючи тільки таємницею сповіді: «Таємниця віруючого, право останнього приховувати свою приналежність до будь-якої релігії взагалі і до окремих віровчень зокрема і таємниця, довірена священику, що він її не повинен розголошувати» [20, с. 67]. Водночас варто звернути увагу, що таємниця сповіді не проголошується як суб’єктивне право. Не існує нормативного акта, який закріпив би, що «кожний має право на таємницю сповіді».
ЦПК України від 18. 03. 2004 р. містить подібну норму в п. 3 ч. 1 ст. 51, за якою не підлягають допиту як свідки священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. До того ж у ст. 6 «Гласність та відкритість судового розгляду» ЦПК України закритий судовий розгляд допускається в разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, котрі беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їхню честь і гідність. Положення, що не дозволяють допитувати як свідків священнослужителів – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих, містяться й у п. 3 ч. 1 ст. 65 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС України) [8]. А ст. 12 КАС України також з метою збереження таємниці дозволяє проводити закритий розгляд справи.
Відповідно до останніх змін до ст. 128-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, таємниця сповіді є недоторканною й охороняється законом. Забороняється оприлюднювати, фіксувати технічними засобами та відтворювати будь-яку інформацію, отриману зі сповіді. Відомості, отримані зі сповіді, не можуть бути предметом досудового розслідування, досудового слідства чи кримінального провадження, використовуватися як доказ. Ніхто в жодному разі не може допитувати священнослужителя, перекладача чи іншу особу з питань, пов’язаних із конфіденційністю сповіді [13]. Аналогічні положення містять і останні зміни до ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення». Отже, священнослужителі наділені як свідки імунітетом щодо їх опитування у провадженнях за різними категоріями справ.
Д. П. Кокорев розуміє імунітет свідка як право громадянина в певних випадках відмовитись давати показання органам розслідування й суду [5, с. 92]. С. С. Стахівський дає визначення імунітету свідків як «безумовного чи обмеженого звільнення деяких груп громадян від обов’язку давати показання, серед яких можна виділити осіб: 1) яких заборонено допитувати як свідків; 2) які мають право відмовитись від дачі показань; 3) які можуть відмовитись відповідати на окремі запитання» [27, с. 71].
Отже, під імунітетом свідка, зазвичай, розуміють звільнення в передбачених законом випадках особи, котра підлягає допиту як свідок, від обов’язку давати показання у кримінальній чи цивільній справі. Імунітет свідка може бути зумовлений виконанням службових обов’язків або професійного обов’язку зберігати державну, службову чи професійну таємницю. Імунітет свідка можна поділити на обов’язковий (абсолютний) і факультативний (відносний). При обов’язковому імунітеті взагалі забороняється допит певних осіб як свідків у справі. При факультативному імунітеті в особи є право відмовитися від давання показань у справі, але вона може за власним бажанням дати показання. Абсолютний імунітет мають, на думку М. І. Бажанова, категорії осіб, котрі були перелічені в ст. 69 КПК 1960 р., відповідно, у ст. 65 «Свідок» КПК України 2012 р., а факультативний імунітет від обов’язку свідчити мають особи, перелічені в ст. 63 Конституції України [12, с. 157-159; 3, 137-138]. Отже, ураховуючи думку М. І. Бажанова, імунітет священнослужителів є абсолютним імунітетом з тією умовою, що розкрити таємницю сповіді вони можуть тільки із письмової згоди особи, котра їм її довірила. Водночас І. О. Пристінський уважає, що на сьогодні чинне кримінально-процесуальне законодавство України передбачає відносний імунітет свідка для священнослужителів, а Законопроект від 10 листопада 2009 р. № 5335 пропонував закріпити абсолютний імунітет [21, с. 24; 24]. Наявність різних наукових позицій щодо імунітету священнослужителів як свідків демонструє наукову дискусію щодо змісту й ролі інституту таємниці сповіді у провадженнях про правопорушення.
Суб’єктом таємниці сповіді є священнослужитель, тобто особа, котра служить при храмі та володіє правом проводити релігійні обряди як у храмі, так і поза ним. Словник української мови визначає термін «священик»