Сучасні реалії правового забезпечення таємниці сповіді

У Законопроекті «Про внесення змін до статті 69 Кримінально-процесуального кодексу України щодо дотримання таємниці сповіді» від 10 листопада 2009 р. № 5335 передбачалось доповнення ст. 69 Кримінально-процесуального кодексу України п. 6 такого змісту: «6) священнослужителі – зведені в духовний сан служителі релігійних організацій з відповідними правами відправлення релігійного культу, обрядів і таїнств – з приводу відомостей, отриманих ними під час сповіді» [24]. Отже, у Законопроекті пропонувалось визначення поняття священнослужителів як зведених у духовний сан служителів релігійних організацій із відповідними правами відправлення релігійного культу, обрядів і таїнств, проте запропоновані зміни не були реалізовані. Незважаючи на позитивний характер пропозиції щодо введення в законодавство поняття «священнослужитель», на думку І. О. Пристінського, запропоноване визначення не є досить удалим, оскільки священнослужитель визначається як служитель релігійної організації, що, по суті, є тавтологією. Православна Церква споконвічно має священну ієрархію з її трьома ступенями: дияконською, пресвітерською та єпископською [7, с. 274]. І. О. Пристінський також зазначає, що при цьому всі три ступені охоплюються загальним поняттям «священнослужителі», або «клірики», і лише єпископи та пресвітери наділені правом звершувати таїнства, зокрема й таїнство сповіді. Диякони жодних таїнств і обрядів самостійно не відправляють, а лише допомагають у цьому єпископу чи священику. Отже, наявність права відправлення таїнства сповіді залежить від того, до якого ієрархічного ступеня належить священнослужитель. Як факт належності до ієрархічного ступеня, так і факт належності до релігійної організації повинні підтверджуватися відповідними офіційними документами. Такими документами, зокрема, можуть бути журнали Священного Синоду й указ (для єпископів), а також посвідчення про рукопокладення у пресвітерський сан та указ (для священників). Священнослужитель обов’язково повинен офіційно належати до тієї чи іншої релігійної організації (парафії, монастиря тощо), статут якої зареєстрований у встановленому законом порядку, наголошує І. О. Пристінський [21, с. 25]. Подана наукова позиція підтверджує необхідність уведення до законодавства України визначення «священнослужитель».

Норми кодексів, що були проаналізовані, комплексно утворюють правові гарантії захисту таємниці сповіді. Водночас чинне законодавство України про адміністративні правопорушення містить прогалину з цього питання. Так, ст. 272 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) не передбачає яких-небудь обмежень щодо допиту як свідків адвокатів, лікарів, нотаріусів, психологів, а також священнослужителів [25]. Зазначена прогалина в КУпАП, на нашу думку, повинна неодмінно бути заповнена, тим більше, що вітчизняне законодавство вже має напрацьовані правові конструкції щодо гарантій забезпечення таємниці сповіді. Також Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» не містить заборони на проведення оперативно-розшукових заходів у місці, де відбувається обряд каяття. Тому можлива ситуація, коли, наприклад, у сповідальні перед великим постом установлюється апаратура для прослуховування, що в принципі не суперечить чинному законодавству, зазначає О. В. Веремієнко [1]. Це питання також має бути глибоко проаналізовано науковцями, мають бути запропоновані шляхи врегулювання конфлікту інтересів вірян і правоохоронних органів.

Таємниця сповіді, зазначає І. О. Пристінський, тісно пов’язана з таким явищем, як професійна таємниця, але має певні особливості, пов’язані з тим, що, на відміну від таємниці сповіді, заборона розголошення якої передбачена лише церковно-правовими нормами, заборона розголошення професійної таємниці передбачається відповідними нормативно-правовими актами [21, с. 25].

Важливим видом інформації з обмеженим доступом для забезпечення виконання обов’язків у різних професіях є узагальнене поняття професійної таємниці. Визначення професійної таємниці міститься в розділі 16 Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, де зазначено, що професійну таємницю, як правило, становить інформація, яку адвокатам, нотаріусам або іншим незалежним професіоналам і бухгалтерам надають чи яку вони одержують від одного зі своїх клієнтів під час визначення юридичного статусу своїх клієнтів, або під час захисту чи представлення такого клієнта, або стосовно процедур юридичного, адміністративного, арбітражного чи посередницького характеру [22]. Отже, важливою ознакою професійної таємниці є те, що це відомості, які надаються незалежним професіоналам, тобто якщо мова йде про державних службовців, котрі мають повноваження щодо виконання аналогічних функцій зазначених суб’єктів, але якщо їхня діяльність спрямована на забезпечення реалізації функцій держави, то необхідно вести мову про службову таємницю. Відтак професійна таємниця тісно пов’язана із суб’єктами, котрі нею користуються. Наукові концепції поняття професійної таємниці розробили такі науковці: В. О. Мазуров [18, с. 18], Г. В. Виноградова [2, с. 60], І. В. Смолькова, В. Г. Лісогор [16, с. 21], В. Н. Лопатін [17, с. 36]. Отже, таємницю сповіді можна також уважати, на нашу думку, професійною таємницею, яка виникає в процесі професійної діяльності священнослужителів і тільки під час проведення таїнства сповіді.

Право на таємницю сповіді є важливою частиною права на приватне життя, українському законодавцю ще треба багато зробити для забезпечення цього права на належному рівні. Законодавчому закріпленню змін до нормативно-правових актів, що утворюватимуть ефективну систему правових гарантій забезпечення режиму таємниці сповіді, повинна передувати ґрунтовна наукова робота.

Висновки. Для законодавчого закріплення правових гарантій захисту режиму таємниці сповіді пропонуємо Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнити ст. 3 «Право на свободу совісті»: ч. 5 після слів «Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих» словами «, що становлять таємницю сповіді»; абзацом 6 такого змісту: «Таємниця сповіді – це охоронювані законодавством України таємні відомості, що були передані священнослужителям віруючими під час сповіді, за незаконне отримання, розголошення чи використання яких настає юридична відповідальність».

Доречним також буде, на нашу думку, запровадження адміністративної відповідальності за порушення режиму таємниці сповіді, передбачивши її в ч. 3 ст. 212-5 КУпАП на рівні із іншими професійними таємницями. Гарантіями забезпечення таємниці сповіді у процесі провадження у справах про адміністративні правопорушення буде також доповнення КУпАП новою ст. 251-1 «Забезпечення режиму інформації з обмеженим доступом у провадженні у справах про адміністративні правопорушення», де пропонується передбачити заборону на опитування як свідків нарівні з адвокатами, нотаріусами священнослужителів про відомості, одержані ними на сповіді віруючих, що становлять таємницю сповіді.