Судовий контроль під час застосування застави у кримінальному процесі

Застава може бути застосована виключно на підставі ухвали слідчого судді, який і покликаний здійснювати судовий контроль, обираючи підозрюваному цей запобіжний захід чи відмовляючи органу досудового розслідування в задоволенні клопотання про його обрання.

Серед українських і російських науковців існують різні погляди щодо ініціювання застосування застави. Так, на думку російського вченого А. Каретникова, слідчий повинен самостійно приймати рішення про застосування застави, навіть без погодження із прокурором, що стимулюватиме більш активне використання цього запобіжного заходу [5, с. 23]. За ч. 2 ст. 106 чинного Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, застава може бути застосована лише за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, чи іншої фізичної або юридичної особи. Таке клопотання подається в суд за місцем проведення попереднього розслідування та обов’язкове для розгляду судом разом із клопотанням слідчого, дізнавача про обрання іншого запобіжного заходу [6].

Відносини, що виникають при застосуванні застави як запобіжного заходу у кримінальному процесі, регулюються як загальними положеннями застосування запобіжних заходів, так і спеціальними, які розкривають особливості застосування застави.

Порядок застосування запобіжного заходу, у тому числі застави, включає такі етапи:

Складання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчим або прокурором відповідно до вимог, передбачених ст. 184 КПК України.

Погодження клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу з прокурором, виходячи зі змісту ч. 5 ст. 40 КПК України.

Надання особі, щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу, копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується застосування запобіжного заходу, не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Цей обов’язок слідчого та прокурора передбачений ч. 2 ст. 184 КПК України й має на меті забезпечення підозрюваному права на захист.

Подання клопотання до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Здійснення слідчим суддею підготовчих до судового розгляду клопотання дій: призначення дати судового засідання, здійснення судового виклику, у разі необхідності постановлення слідчим суддею ухвали про привід або затримання з метою приводу.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу, який, відповідно до ст. 186 КПК України, відбувається невідкладно, але не пізніше ніж за 72 години з моменту фактичного затримання особи або з моменту надходження клопотання до суду, якщо підозрюваний перебуває на свободі. Судовий розгляд клопотання відбувається у змагальному порядку за участі прокурора, підозрюваного, обвинуваченого та його захисника [8, с. 302-310]. Участь потерпілого при розгляді клопотання чинним КПК України не передбачена, проте в науці кримінального процесу давно й активно йде дискусія про врахування його прав і законних інтересів. Так, Л. Брусніцин обґрунтовано вважає, що необхідно знати та враховувати думку потерпілого при обранні всіх без винятку запобіжних заходів. Цієї самої точки зору дотримується й низка інших авторів, наприклад О. Корнелюк, С. Колдин та інші. І. Ібрагімова також зазначає, що в потерпілого можуть бути причини турбуватися про свою безпеку, якщо обвинувачений залишиться на свободі, а отже, необхідно з’ясовувати його думку з приводу застосування запобіжного заходу [9, с. 29-30]. Тому варто погодитися з необхідністю внесення законодавчих змін щодо участі потерпілого в судовому засіданні при розгляді клопотань про застосування запобіжних заходів, у т. ч. застави.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний установити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про таке: 1) наявність обґрунтованої підозри в учиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав уважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор, 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів, таких як особиста порука чи особисте зобов’язання, для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Перелік ризиків установлено п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, він не підлягає розширеному тлумаченню [4].

До того ж існують певні особливості застосування застави як запобіжного заходу. Так, відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, до підозрюваного, обвинуваченого в учиненні злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою.

Законодавцем також закріплено випадки, коли застава не може бути застосована. Відповідно до ст. 299 КПК України, під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою.

Нарешті знайшла своє втілення в законодавчих змінах й думка О. Горового та деяких інших науковців щодо включення в перелік осіб, що не можуть бути звільнені під заставу, громадян, які звинувачені в злочинах проти національної безпеки України [10, с. 17]. Із прийняттям Закону України від 07. 10. 2014 р. № 1689-УП ст. 176 КПК України було доповнено

ч. 5, відповідно до якої запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються в учиненні злочинів, передбачених ст. ст. 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України [4]. Ігнорування таких змін, особливо за сучасних політичних умов, могло б призвести до