Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Синонімія в українській науковій термінології

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Реферат
Синонімія в українській науковій термінології
 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. Погляди на синонімію як системо-формуючу категорію у сучасному мовознавстві
РОЗДІЛ 2. Терміни-синоніми як чинники закономірного розвитку наукової мови
ВИСНОВОК
Список використаних джерел
 
ВСТУП
 
Основним інформативним шаром лексики будь-якої галузі виробництва й науки є термінологія. Термінологічна лексика має диференційні ознаки від загальновживаної лексики, серед яких наважливішими є системність, стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах термінологічного поля, наявність точної дефініції, тенденція до відсутності синонімічних відповідників та ін. Літературознавча термінологія починає формуватися з другої половини XIX ст., але своїм розвитком сягає ще періоду існування Давньої Русі. У витоках творення термінів літературознавства стояли такі відомі постаті, як Ф. Про-копович, І. Величковський, І. Франко, М. Грушевський, І. Качуровський тощо. Сучасне термінознавство завдячує В. Лесину, О. Пулинцю, Р. Гром’яку, Ю. Коваліву та ін., за створення словників літературознавчих термінів.
Змінювалися часи і епохи, світогляд поколінь збагачував літературу новими творами, і водночас збагачувалась літературознавча терміносистема, фіксуючи нові поняття та їх наймення.
Розвиток термінології невід’ємний від розвитку загальнонародної мови, що передбачає постійний процес унормування словесних фондів, уточнення їх значень і розподіл на активний і пасивний лексичні запаси.
Рівень парадигматичних відношень передбачає наявність таких найсуттєвіших ознак системної організації термінів, як термінологічна синонімія, родо-видові відношення тощо, з’ясування яких передбачає зіставний, якісний і кількісний прийоми аналізу та належить до найскладніших і найменш досліджених аспектів.
Синонімічні відношення у термінолексиці визначаються загальноприйнятими критеріями: тотожністю або близькістю основних значень. Попередні дослідження цієї проблеми (роботи Т. Панько, В. Андрусенко, Т. Винокура, В. Даниленко, П. Журавльової, В. Кирилової, Н. Овчаренко, Б. Михайлишина та ін.) вказують на наявність протиріч у питанні позитивності і негативності цього явища. Позиція позитивності мотивується потребою точного відображення поняття, вибором з-поміж термінів-синонімів найбільш прийнятних моделей, спроможних творити похідні, які активно використовуються у наукових текстах різного рівня складності (К. Авербух, В. Даниленко, Т. Панько та ін.) ; прагненням уникнути повторів (Б. Михайлишин). Негативність явища полягає у неповних відношеннях між значною кількістю термінів – синонімів, що призводить до розладу взаємовідповідностей з позначуваними поняттями, зайвої плутанини, що ставляться до терміна (В. Андрусенко, Т. Журавльова, А. Камчатнов) ; існуванні синонімії в уже сформованій терміносистемі (майже усідослідники) ; вузькоспеціальний термін, виражений невербальними засобами, потребує пояснення словесним дублетом (Б. Михайлишин).
У рефераті розглядаються проблеми дослідження наукової термінології, зокрема лексико-семантичні відношення синонімії.
Мета реферату: лінгвістичний аналіз вияву явища синонімії у науковій термінології.
 
РОЗДІЛ 1. Погляди на синонімію як системо-формуючу категорію у сучасному мовознавстві
 
Дж. Лайонз стверджував, що виділення синонімів у складі структурної організації лексики не є правомірним, оскільки синоніми не релевантні, не здатні служити для розрізнення мовних одиниць, і нічого б не трапилося, якби “можливо було їх відмінити наказом” [Уфимцева: 1968, 184]. Як писав Г. О. Винокур, синонім – це лінгвістична абстракція, це “слово у словнику”: “Якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а з живою і реальною мовою, яка фактично існує в історії, так звана синонімічність засобів мови є не що-інше, як фікція. Синонім залишається синонімом, допоки знаходиться у словнику”. Цим автор підкреслює, що у словнику подається змістова характеристика слова, яка закладається у свідомості того, хто говорить (або пише) даною мовою. І лексична та лексико-семантична система мови “спрацьовує” у того, хто вміє володіти різними засобами мови. Отже синонімія, на думку Г. О. Винокура – це штучне поняття.
Е. Косеріу, навпаки, синонімічні відношення слів називав основним видом лексичних опозицій. Подібну позицію при визначенні поняття синоніма та меж синонімії займають А. П. Євгеньєва, Д. М. Шмельов, В. В. Виноградов.
Така суперечливість у поглядах лінгвістів при визначенні синонімічних відношень дозволила А. А. Уфімцевій розглядати у системі мови будь-який словесний знак у певних семантичних зв’язках, розмежовуючи при цьому два напрямки – теоретичний і практичний. З одного боку, якщо обмежуватися лише структурною організацією лексем, можна говорити про “системні синоніми”. Якщо мовний матеріал добирається з метою поліпшити спілкування, щоб у свою чергу забезпечити “ситуативний або вербальний контекст”, відповідно з’являються “мовленнєві синоніми”. Це так звана практична сторона синонімії. Однак при цьому можливі порушення синонімічних відношень слів [Уфимцева: 1968, 184].
Д. М. Шмельов застерігав проти змішування таких різних за характером явищ, як “близькість значень” різних слів і їх здатність позначати одні і ті ж предмети [Д. М. Шмелёв: 1973, 115-117]. Тому було запропоновано ще один “вирішальний” критерій при визначенні синонімії – семантичний критерій [Касарес 1958, Д. Н. Шмелёв 1964, А. П. Евгеньева 1966, Денисов 1974].
Однак незалежно від того, чи ототожнюється весь об’єм лексем, чи розглядається одне із значень лексичних одиниць, синонімія – це семантичне явище, пов’язане з номінацією реалій, що відображаються у поняттях і уявленнях людини [А. А. Уфимцева: 1968, 189; Ю. Д. Апресян 1966].
Синонімічні відношення, так само як і антонімічні, будуються на опозиції принаймні двох лексичних одиниць за однією чи кількома ознаками, [А. А. Уфимцева: 1968, 189]. А члени опозиції, відповідно, є крайніми точками на “шкалі” синонімічності (за термінологією Д. М. Шмельова). Одразу постає питання про ступінь синонімічності, що визначається кількістю позицій, у яких протиставлення найбільше нейтралізується.
Д. М. Шмельовим було запропоновано визначення синонімів:
“Синоніми – це слова, неспівпадаючими ознаками яких є лише ті ознаки, які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях. Чим більше таких позицій, тим вищим є ступінь синонімічності відповідних слів, тим частіше відбувається їх взаємозамінність” [Д. Н. Шмелёв: 1973, 130]. Це визначення базується на основі поняття нейтралізації, оскільки, по-перше, поняття нейтралізації відповідає поширеному розумінню синонімів, по-друге, тісно пов’язане з явищами, властивими мові в цілому [Там же, 120-121]. Автором було запропоновано три варіанти нейтралізації протиставлення за певною ознакою, в яких протиставлення реалізується, або не реалізується [Там же, 121-128].
Ознаку взаємозамінності синонімів було визначено значно ранішеЛ. А. Булаховським: “Слова, які здатні у певному контексті чи контекстах, близьких за значенням, змінюватися без відчутного розрізнення за змістом, мають назву синонімів” [Л. А. Булаховський: 1953, 39]. Однак взаємозамінність синонімів – це лише окремий випадок “замінності” одного слова іншим, а точніше називання предмета різними словами [А. П. Евгеньева: 1964, 10-11]. Такі взаємозаміни можливі лише між дублетами, і зовсім неможливі між синонімами-еквівалентами, які розрізняються між собою сполучуваністю.
Вирішити питання про заміни та взаємозамінність стає можливим, коли
йдеться про певний контекст [А. П. Евгеньева: 1966, 6].
Питання про сам контекст (у широкому та вузькому значенні) при визначенні синонімів та їх детальному розгляді піднімалося у зв’язку з стилістичними синонімами. Тому у “Проекті словника синонімів” дослідниця поставила питання про розмежування сфери дії синонімів. Синонімія у будь-якій формі (лексична, морфологічна, синтаксична) – це проблема синхронного розгляду явищ мови. І тому цілком закономірним є розгляд та опис лексичної синоніміки певної сфери мови, зокрема синоніміки спеціальної наукової мови.
Якщо говорити про синонімію у термінології, то слід згадати, що з погляду лінгвістики у термінології фіксуються ті самі види системних зв’язків, що і в інших шарах лексики загальнонаціональної мови.
Термінологія – це частина лексики загально-національної мови, пов’язана з іншими мовними системами. “Одночасно вона є й донором, і реципієнтом. Збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються в лексиці загальнонаціональної мови” [Ф. О. Нікітіна, 1996].
У термінології ознака синонімічності кваліфікувалася авторами проектів ГОСТ і як явище негативне, небажане чи взагалі заперечувалася. Завдяки працям В. П. Даниленко погляди на синонімію термінів дещо змінилися; вона довела, що конкретні проекти ГОСТ практично не виконують вимогу про заборону синонімів. Синоніми “замасковуються”, коли беруться у дужки, коли подається рекомендація про використання скорочених форм термінів (саме цю ознаку визначав Д. С. Лотте, аналізуючи науково-технічну термінологію), а також варіант з використанням інших мовних компонентів, зокрема інтернаціоналізмів, які є варіантами повних форм термінів, або пояснення у свого роду “записках” щодо варіативних паралельних термінів. “Звичайно, синоніми не можуть бути правилом, – пише В. П. Даниленко, – однак частотність винятків і створює передумови виникнення та існування варіантних форм одного поняття. Категорична заборона синонімів вступає в протиріччя з практикою використання цих термінів і ншими жанрами (науковою літературою, термінологічними словниками). ”
Підтримуючи чеського лінгвіста О. Мана, який визнавав за термінологією наявність синонімічних та антонімічних відношень, у які можуть вступати власні і запозичені терміни, термінологічні сполуки та одне слово, синонімічне словосполученню, В. П. Даниленко “підірвала” основи існуючої практики стандартизації термінологічних систем. Дослідниця довела, що відхрещуватися від синонімії було б не варто, оскільки прояви синонімії відчутні як на рівні синтагматики, коли кожен з варіантів терміна сприймається у певному мовному акті, так і на рівні парадигматики, якщо говорити про систему термінів у цілому.
Цілком зрозумілим є те, що термінологічна синонімія суттєво відрізняється від загальномовної синонімії, адже синонімія у термінології не виконує стилістичних функцій. Розглядаючи конкретні реалізації найменувань, В. П. Даниленко виділила три різновиди лексичної варіативності термінів відповідно до різних етапів формування наукових понять:
  • пряме запозичення;
  • калькування;
  • пошук відповідного найменування даною мовою, створення оригінальної
  • термінології засобами рідної мови.
Перший різновид – пряме запозичення – властивий мові на початковому етапі формування термінологічних систем, коли у мові існувало одночасно декілька запозичень з різних мов на позначення одного поняття. Другий різновид – калькування – реалізувався у початковий період створення мови науки, коли у мові існували водночас власне національне слово та запозичення. Третій різновид – пошук відповідного найменування – обумовлюється створенням на національному грунті слова, рівнозначного запозиченню [В. П. Даниленко: 1977, 74].
Розглянемо прояви синонімії у деяких сучасних термінологіях (юридичні та економічні науки), зокрема синонімію ініціальних терміноелементів, і виділимо на основі етимології три групи синонімічних терміноелементів.
Перша група термінів, у складі яких вирізняємо давньогрецькі та латинські ініціальні терміноелементи, є дуже багаточисельною. Терміни, утворені за допомогою класичних елементів, відображають процес адаптації (більшою або меншою мірою) сучасними мовами.
 
РОЗДІЛ 2. Терміни-синоніми як чинники закономірного розвитку наукової мови
 
Постійне перебування термінології в полі зору дослідників зумовлює досить ретельне вивчення динамічних процесів у сучасних терміносистемах. Проте розв’язання проблем, що торкаються окремих терміносистем, неможливе без з’ясування комплексу загальнотеоретичних понять щодо явища термінологічної синонімії.
У сучасному термінознавстві існують різні погляди на проблему існування термінів-синонімів, але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.
На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.
Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.
«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, – стверджує О. Стишов [67, 35].
Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.
Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичених не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.
Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у терміно-лексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.
Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцона – кансона). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.
Серед запозичень можна виділити дві групи:
  • терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;
  • номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.
До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.
Іншомовний термін, як правило, сприймається вітчизняною термінологією у видозміненій формі,  відповідно до специфічних особливостей літературних норм.  Процес засвоєння може тривати немалий проміжок часу.
Проблемного характеру набуває питання вибору між терміном-запозиченням і терміном-неологізмом автохтонного походження (О. Медведь, В. Чапленко). Пор. пару слів: автомат – саморух.
Поборники «неологізації» терміносистем наприкінці XIX – на початку ХХ ст. обстоювали такі вимоги до термінів, як прозорість семантики, однозначність, творення на ґрунті рідної мови. У зв’язку з цим робилися спроби відмовитися від багатьох скалькованих термінів. Так, І. Нечуй-Левицький, П. Залоз-ний у книзі «Граматична термінологія» (1917 р.) замість номінації підмет пропонували термін діючий підмет, а замість назви присудок – терміни сказуєме, сказуємість, вислів.
У той час для того самого синтаксичного поняття існувало кілька варіантів назв: додаткове (допомогальне) слово (І. Нечуй-Левицький, К. Німчинов), додаток (П. Залозний), предмет (О. Курило, О. Синявський), додаток іменниковий (О. Синявський) – сучасний термін «додаток»; складчасте речення (І. Нечуй-Левицький, К. Німчинов), зложене речення (О. Курило), складне речення (О. Синявський) – сучасний термін «складне речення».
Зазначимо, що в 30-40 рр. XIX ст. над цими термінами кількісно переважали наймення – кальки з російської мови.
Більшість термінологів, торкаючись етимологічних аспектів, розглядають процес поповнення вітчизняних терміносистем запозиченнями з романо-германських мов через посередництво російської (XVIII-ХХ ст.). Негативним у цьому є і те, що іншомовний термін нерідко супроводжувався рядом російських відповідників. У часи особливої реакції відносно української мови першими часто нехтували, порушуючи тим самим природній розвиток наукової мови.
Заради уникнення у подальшому подібних впливів з боку спорідненої мови і ефективнішого унормування термінології В. Поздняков пропонує уникати калькування з російської мови, віддавати перевагу термінам, утвореним за допомогою притаманних українській мові засобів словотворення і відмовитися від термінів, утворених за непродуктивними моделями [58, 167].
Явище синонімії у термінології може бути породжене ще декількома чинниками. Загальновживана лексика, як відомо, знаходиться у постійному еволюційному русі, поповнюється новими елементами, відкладаючи у пасивний запас архаїзми. Подібний розвиток не минув і термінологію.
Так, на позначення робітника, який розпилює дошки, на противагу давнішому тертичник у ХХ ст. з’являється термінологізована лексема пиляр, що мотивується приналежністю слова-твірника до активного лексичного запасу сучасної літературної мови.
Назва рымаръ, подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування – о-, – е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.
Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість. У києворуській літературі повістю називали будь – яку об’єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).
Сьогодні повість – це епічний твір (рідше – віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.
Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор. : рядца – будовникъ – будівник.
Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка], у складах: мрамор – мармур, протетичні в-, г-: вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ – ХІІ ст. фіксує термін наhзд, невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.
Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125-126].
 
ВИСНОВОК
 
Українська термінологія є невід’ємною складовою частиною сучасної української літературної мови, що зумовлює існування на термінологічному ґрунті парадигматичних відношень, зокрема синонімії. Це явище ми розглядаємо у контексті закономірного розвитку наукової мови, що створює сприятливі умови при унормуванні термінофонду функціонально спроможною лексикою і шкодить у подальшому існуванні в уже сформованій терміносистемі.
Є підстави стверджувати, що синонімічні відношення у літературознавчій термінології визначають рівень розвитку терміносистеми, зумовленого як мовними, так і позамовними факторами.
Отже, в сучасному мовознавстві загальноприйнятою є дефініція: «Синоніми – це слова, нетотожними семантичними ознаками яких є тільки ті ознаки, які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях»
Синонімія в термінології має риси, які відрізняють її від синонімії в загальновживаній лексиці. Насамперед, це відсутність експресивних конотацій, різнорідність у плані знакового (семіотичного) вираження, стилістична диференціація в межах наукового стилю (власне академічний, науково-популярний), диференціація за сферами використання (різні ступені освіти: від початкової до академічної тощо). Синонімія – семантичне явище, яке вважається в лексиці однією з найважливіших системотвірних категорій.
Тенденція до націоналізації термінологічної лексики, запозичення готових номінативних одиниць з іншомовного середовища, калькування, переосмислення, розвиток нових значень характеризуються як основні джерела і способи поповнення синонімічних рядів.
У процесі дослідження було проаналізовано особливості синонімічних відношень у літературознавчій термінології у порівнянні з іншими терміно-системами.
Терміни – словосполучення характеризуються узгодженням компонентів або слабким керуванням, що говорить про чітку взаємодію головного і залежного слів (головне слово номінує поняття, а залежне ознаку або сферу функціонування цього поняття.
Важливо зазначити, що відрізняється літературознавча термінологія від інших терміносистем відсутністю невербальних номінацій та обмеженою кількістю абревіатур.
Різноплановою є картина способів словотворення термінів – синонімів  (різні види афіксальних та безафіксних).
Неповні синонімічні відношення представлені їх окремими модифікаціями: заміщення, тлумачення, кваліфікативності. Це дозволяє систематизувати термінофонд літературознавчої терміносистеми у довершену структуру, що спроможна функціонувати у науковому стилі української мови. Безсумнівно, це є один з основних критеріїв оцінки терміна у системі мови.
Отже, термін – це стилістично маркована номінативна одиниця у вигляді слова чи словосполучення, основною функцією якої є вираження поняття певної галузі науки чи виробництва.
Термін має бути лаконічним і простим у використанні утворенням, рівноправним елементом загальнонародної мови поряд із загальновживаним словом.
У період інтенсивного розвитку вітчизняної термінології особливо важливим є сприяти оволодінню нею широких верств населення, у першу чергу учнівства, яке стикається з науковими поняттями при вивченні шкільних дисциплін.
Таким чином, синонімія як вияв семантичних відношень між поняттями на парадигматичному рівні є рівноправним видом лексико – семантичної взаємодії терміна і поняття.
 
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
  1. Авербух К. Я. Терминологическая вариантность: теоретический и прикладной аспекти // Вопр. языкознания. – 1986. – №6. С. 38 – 49.
  2. Андрусенко В. И. Явление синонимии в терминологической лексике // Науково-технічний прогрес і проблеми термінології (Тези допов. Респ. Конф. (Львів, травень 1980). – К. : Наук. думка, 1980. – С. 8 – 15.
  3. Божно Л. Научно – техническаятерминологиякак один изобъектовизучениязакономерностейразвитияязыка // Филол. науки. – 1971. – №5. – С. 105 – 112.
  4. Бойко Н. М. Функционированиепрофессионально – терминологической лексики в языке современной украинской прозы (семантическая и стилистическая характеристика) : Автореф. дис…. канд. филол. наук. – К., 1984. – 24 с.
  5. Брагина А. А., Лопатин В. В. Рождение слова. Неологизмы и окказионализмы // РЯШ. – 1974. – №3. – С. 111 – 114.
  6. Бурдин С. М. О терминологическойлексике // Филол. науки. – 1958. – №4. – С. 57 – 64.
  7. Васильева М. В. К семантическому и функциональномунаписанию греко – латинскихтерминоэлементов в лингвистическойтерминологии // Вопр. языкознания. – 1983. – №3. – С. 71 – 79.
  8. Василькова Л. З. З історії формування і становлення української юридичної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К. : НАН України, 1998. – С. 49 -55.
 
Фото Капча