Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Синонімія в українській науковій термінології

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.

На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.
Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.
«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, – стверджує О. Стишов [67, 35].
Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.
Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичених не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.
Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у терміно-лексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.
Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцона – кансона). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.
Серед запозичень можна виділити дві групи:
  • терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;
  • номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.
До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.
Іншомовний термін, як правило, сприймається вітчизняною термінологією у видозміненій формі,  відповідно до специфічних особливостей літературних норм.  Процес засвоєння може тривати немалий проміжок часу.
Проблемного характеру набуває питання вибору між терміном-запозиченням і терміном-неологізмом автохтонного походження (О. Медведь, В. Чапленко). Пор. пару слів: автомат – саморух.
Поборники «неологізації» терміносистем наприкінці XIX – на початку ХХ ст. обстоювали такі вимоги до термінів, як прозорість семантики, однозначність, творення на ґрунті рідної мови. У зв’язку з цим робилися спроби відмовитися від багатьох скалькованих термінів. Так, І. Нечуй-Левицький, П. Залоз-ний у книзі «Граматична термінологія» (1917 р.) замість номінації підмет пропонували термін діючий підмет, а замість назви присудок – терміни сказуєме, сказуємість, вислів.
У той час для того самого синтаксичного поняття існувало кілька варіантів назв: додаткове (допомогальне) слово (І. Нечуй-Левицький, К. Німчинов), додаток (П. Залозний), предмет (О. Курило, О. Синявський), додаток іменниковий (О. Синявський) – сучасний термін «додаток»; складчасте речення (І. Нечуй-Левицький, К. Німчинов), зложене речення (О. Курило), складне речення (О. Синявський) – сучасний термін «складне речення».
Зазначимо, що в 30-40 рр. XIX ст. над цими термінами кількісно переважали наймення – кальки з російської мови.
Більшість термінологів, торкаючись етимологічних аспектів, розглядають процес поповнення вітчизняних терміносистем запозиченнями з романо-германських мов через посередництво російської (XVIII-ХХ ст.). Негативним у цьому є і те, що іншомовний термін нерідко супроводжувався рядом російських відповідників. У часи особливої реакції відносно української мови першими часто нехтували, порушуючи тим самим природній розвиток наукової мови.
Заради уникнення у подальшому подібних впливів з боку спорідненої мови і ефективнішого унормування термінології В. Поздняков пропонує уникати калькування з російської мови, віддавати перевагу термінам, утвореним за допомогою притаманних українській мові засобів словотворення і відмовитися від термінів, утворених за непродуктивними моделями [58, 167].
Явище синонімії у термінології може бути породжене ще декількома чинниками. Загальновживана лексика, як відомо, знаходиться у постійному еволюційному русі, поповнюється новими елементами, відкладаючи у пасивний запас архаїзми. Подібний розвиток не минув і термінологію.
Так, на позначення робітника, який розпилює дошки, на противагу давнішому тертичник у ХХ ст. з’являється термінологізована лексема пиляр, що мотивується приналежністю слова-твірника до активного лексичного запасу сучасної літературної мови.
Назва рымаръ, подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування – о-, – е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.
Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість. У києворуській літературі повістю називали будь – яку об’єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).
Сьогодні повість – це епічний твір (рідше – віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.
Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор. : рядца – будовникъ – будівник.
Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка], у складах: мрамор – мармур, протетичні в-, г-: вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ – ХІІ ст. фіксує термін наhзд, невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.
Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125-126].
 
ВИСНОВОК
 
Українська термінологія є невід’ємною складовою частиною сучасної української літературної мови, що зумовлює існування на термінологічному ґрунті парадигматичних відношень, зокрема синонімії. Це явище ми розглядаємо у контексті закономірного розвитку наукової мови, що створює сприятливі умови при унормуванні термінофонду функціонально спроможною лексикою і шкодить у подальшому існуванні в уже сформованій терміносистемі.
Є підстави стверджувати, що синонімічні відношення у літературознавчій термінології визначають рівень розвитку терміносистеми, зумовленого як мовними, так і позамовними факторами.
Отже, в сучасному мовознавстві загальноприйнятою є дефініція: «Синоніми – це слова, нетотожними семантичними ознаками яких є тільки ті ознаки, які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях»
Синонімія в термінології має риси, які відрізняють її від синонімії в загальновживаній лексиці. Насамперед, це відсутність експресивних конотацій, різнорідність у плані знакового (семіотичного) вираження, стилістична диференціація в межах наукового стилю (власне академічний, науково-популярний), диференціація за сферами використання (різні ступені освіти: від початкової до академічної тощо). Синонімія – семантичне явище, яке вважається в лексиці однією з найважливіших системотвірних категорій.
Тенденція до націоналізації термінологічної лексики, запозичення готових номінативних одиниць з іншомовного середовища, калькування, переосмислення, розвиток нових значень характеризуються як основні джерела і способи поповнення синонімічних рядів.
У процесі дослідження було проаналізовано особливості синонімічних відношень у літературознавчій термінології у порівнянні з іншими терміно-системами.
Терміни – словосполучення характеризуються узгодженням компонентів або слабким керуванням, що говорить про чітку взаємодію головного і залежного слів (головне слово номінує поняття, а залежне ознаку або сферу функціонування цього поняття.
Важливо зазначити, що відрізняється літературознавча термінологія від інших терміносистем відсутністю невербальних номінацій та обмеженою кількістю абревіатур.
Різноплановою є картина способів словотворення термінів – синонімів  (різні види афіксальних та безафіксних).
Неповні синонімічні відношення представлені їх окремими модифікаціями: заміщення, тлумачення, кваліфікативності. Це дозволяє систематизувати термінофонд літературознавчої терміносистеми у довершену структуру, що спроможна функціонувати у науковому стилі української мови. Безсумнівно, це є один з основних критеріїв оцінки терміна у системі мови.
Отже, термін – це стилістично маркована номінативна одиниця у вигляді слова чи словосполучення, основною функцією якої є вираження поняття певної галузі науки чи виробництва.
Термін має бути лаконічним і простим у використанні утворенням, рівноправним елементом загальнонародної мови поряд із загальновживаним словом.
У період інтенсивного розвитку вітчизняної термінології особливо важливим є сприяти оволодінню нею широких верств населення, у першу чергу учнівства, яке стикається з науковими поняттями при вивченні шкільних дисциплін.
Таким чином, синонімія як вияв семантичних відношень між поняттями на парадигматичному рівні є рівноправним видом лексико – семантичної взаємодії терміна і поняття.
 
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
  1. Авербух К. Я. Терминологическая вариантность: теоретический и прикладной аспекти // Вопр. языкознания. – 1986. – №6. С. 38 – 49.
  2. Андрусенко В. И. Явление синонимии в терминологической лексике // Науково-технічний прогрес і проблеми термінології (Тези допов. Респ. Конф. (Львів, травень 1980). – К. : Наук. думка, 1980. – С. 8 – 15.
  3. Божно Л. Научно – техническаятерминологиякак один изобъектовизучениязакономерностейразвитияязыка // Филол. науки. – 1971. – №5. – С. 105 – 112.
  4. Бойко Н. М. Функционированиепрофессионально – терминологической лексики в языке современной украинской прозы (семантическая и стилистическая характеристика) : Автореф. дис…. канд. филол. наук. – К., 1984. – 24 с.
  5. Брагина А. А., Лопатин В. В. Рождение слова. Неологизмы и окказионализмы // РЯШ. – 1974. – №3. – С. 111 – 114.
  6. Бурдин С. М. О терминологическойлексике // Филол. науки. – 1958. – №4. – С. 57 – 64.
  7. Васильева М. В. К семантическому и функциональномунаписанию греко – латинскихтерминоэлементов в лингвистическойтерминологии // Вопр. языкознания. – 1983. – №3. – С. 71 – 79.
  8. Василькова Л. З. З історії формування і становлення української юридичної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К. : НАН України, 1998. – С. 49 -55.
 
Фото Капча